Герой англійських народних балад

Робін Гуд персонаж одночасно і літературний, і міфологічний. Багато англійські дослідники протягом останніх двох століть намагаються встановити його можливого історичного прототипу, але поки їх спроби не увінчалися успіхом. Тим не менше з початку XV століття Робін Гуд не раз згадується як історичне обличчя. Його ім’я називає шотландська хроніка Эндрью Уинтоуна (ок. 1420). В середині XV ст. Вальтер Боуер, роблячи доповнення до хроніці каноніка Фордуна, під датою 1266 р. заносить звістка, що “між людьми, позбавленими власності, був знаменитий розбійник Робін Гуд, якого народ любить виставляти героєм своїх ігор і театральних вистав та історія якого, воспеваемая мандрівними співцями, займає англійців більше інших історій”.

Нарешті, латинська “Історія Британії” (1521) Джона Мэйра відносить життя Н. Р. до часу царювання короля Річарда Левине Серце (1157-1199) і стверджує, що Робін Гуд стояв на чолі сотні “вільних стрільців”, впоратися з якими були безсилі урядові загони. Р. Р, за словами Мэйра, грабував тільки багатих, щадив і нагороджував бідняків, не робив ніякого зла жінкам; дії і пригоди цієї людини “вся Британія оспівує в своїх піснях”.

Що стосується літературного прототипу Р. М, то їм, мабуть, є Гервард – герой середньовічної латинської хроніки XII століття “Діяння Герварда” (“Gesta Gervardi”). Пригоди і сам образ Герварда сильно нагадують пізніший цикл про Робін Гуд Гервард стояв на чолі загону “вільних стрільців”, переховувався з ними в лісі, вів життя вигнанця (outlaw). У 35 главах “жести” про Герварде розповідається про сварку його з абатом, злим радником короля, про примирення з королем, про смерть від руки жінки і т. п.

Схожі з образом Р. Р. мотиви проглядаються в хроніці “Історія Фольку”, бунтівника часів короля Джона (1199-1216), у створеному в середині XIV ст. невідомим поетом “Розповіді про Гамелине” (“король ізгоїв”) – пізніше цей сюжет, перероблений Т. Доджем (1590) в розповідь про кохання, послужив джерелом для комедії У. Шекспіра “Як вам це сподобається” (1600). У XV ст. одночасно з баладами про Н. Р. виник образ “шотландського Р. Р.” Вільяма Уоллеса (поема менестреля Гаррі Сліпого “Уоллес”).

Перша згадка імені Робін Гуд в літературі відноситься до середини XIV ст. В алегоричній поемі Вільяма Лэнгленда “Видіння про Петра Орача” (1362) про Н. Р. говорить Лінощі, хвалящаяся тим, що хоча вона і не дуже тверда в церковних молитвах, але зате знає “пісні про Н. Р. та Рандольфе, графі Честерському”.

До середини XV ст. належать перші літературні записи усних пісень і балад про Н. Р. Вони включають п’ять основних сюжетів: “Гість Робін Гуд”, “Робін Гуд і чернець”, “Робін Гуд. і Гай Гісборн”, “Р. Р. і шериф”, “Смерть Н. Р.”. У них Робін Гуд виручає бідного лицаря Річарда Лі, б’ється з шерифом і Гаєм Гисборном, проявляє чудеса хоробрості, спритності, хитрості, чудово стріляє з лука, захищає бідняків і жінок. Р. М, за переказами, помер від необережного кровопускання, яке зробила йому його кузина, приоресса в Кирклисе. Дослідники вважають, що всі ці сюжети мають не зберігся загальний першоджерело, що датується приблизно 1400 р. Сюжет “Р. Р. і король”, мабуть, був записаний пізніше – в ньому Р. Р. йде на службу до Ричарда I, але через деякий час знову повертається в рідне Шервудського лісу. Сучасний цикл про Н. Р. налічує близько 40 балад.

У другій половині XVI – початку XVII ст. Робін Гуд зберігає широку популярність як баладний герой. Його ім’я і справа згадується хронистами, поетами, драматургами (Шекспір, Ф. Сідні, Бен Джонсон, Драйтон, Уор-нер, Кемден, Зграй та ін). Р. Р. стає свого роду героєм “золотого століття” “старої доброї Англії”: “Вони живуть, як у старовину Робін Гуд англійська, і час проводять вони безтурботно, як бувало в золотому столітті” (Шекспір. “Як вам це сподобається”). Один з попередників Шекспіра, Роберт Грін, створив “Комедію про веселому стрілкою Джорджа Гріні і про Робіна Гуда”. М. Гіркий, прочитав у дитинстві цю п’єсу, запам’ятав епізод, в якому Р. Р. відмовляється прийняти запропоноване йому королем звання дворянина. За спогадами Горького, цей епізод багато років служив йому “чимось на зразок палиці мандрівникові, а може бути, і щитом, який захищав його від спокус і від скверненьких повчань міщан”.

Ставлення людей того часу до образу Р. Р. багато в чому відрізнялося від інтерпретацій XIX-XX ст. З одного боку, Р. Р. – це герой “карнавального” типу, улюблений персонаж різних ігор, свят та розважальних поданні. За ним і за його легендарним житлом – Шервудским лісом – закріплюється епітет “merry” (веселий, веселун, гуляка). У XV-XVI ст. у першу неділю травня всюди в Англії святкувався “День Робін Гуда”. Є навіть свідчення, що король Генріх VIII одного разу на прогулянці (1516 р.) зустрів “натовп одягнених в зелене вбрання “стрільців” із лука на чолі з Н. Р.”. Ім’я Р. Р. міцно входить у народні прислів’я і приказки (“То overshoot Robin Hood”, “As crook’d as Robin Hood’s bow” тощо).

У 1765 р. збирач фольклору Томас Персі вперше публікує збірку балад “Пам’ятники стародавньої англійської поезії” (“Reliques of Ancient English Poetry”), за яким послідував справжній “баладний бум” в англійській і світовій літературі. У цій книзі був опублікований цикл балад про Н. Р. Але дійсно всесвітню популярність образ Н. Р. отримав після роману Вальтера Скотта “Легенда про доблесного лицаря Айвенго”. Образ Р. Р. в цьому романі знаходить романтичне забарвлення – це герой, для якого головним є відстоювання справедливості і свободи країни від норманських загарбників. Стаючи легендарним національним героєм, Р. Р. зберігає свої головні позитивні риси – добросердя, вірність дружбі, готовність прийти на допомогу несправедливо скривдженого.

У деяких романах Ст. Скотта головний герой має велику схожість з Н. Р. – наприклад, “шотландський Робін Гуд.” Роб Рой (“Роб Рой”, 1817). У творчості Скотта Р. Р. виступає і як персонаж народних свят (“Абат”, 1820; “Кенильворт”, 1821), про нього згадують в скрутну хвилину прості люди (“Едінбурзька в’язниця”, 1818), гнані (“Квентін Дорвард”), з героями робингудовских балад порівнюються молодецькі хлопці (“Вудсток”, 1826; “Два гуртовщика”, 1827). У романі “Талісман” (1825, час дії – XII століття, Палестина, хрестовий похід Річарда) йдеться про те, що про Н. Р. “чули” навіть у Палестині.

Образ Робін Гуда несподівано отримує і соціальне значення, змішуючись з чином Неда Луд-так – вождя луддитів (рух проти машин в Англії). Наприклад, на мітингу робітників-в’язальників в Ноттінгемі (1811) було оголошено якесь “послання”, відправлене з “контори Неда Лудда в Шервудському лісі”. У Росії інтерес до Р. Р. різко зріс після революції 1917 р. В 1919 р. з ініціативи Горького виходить збірка “Балади про Робін Гуда” з перекладами Н. Гумільова, Нд. Різдвяного, Р. Іванова, М. Цвєтаєвої і С. Маршака.

За ступенем світової популярності образ Робін Гуд займає місце в ряду таких “героїв-легенд”, як Дон Жуан і Фауст, але ближче всього йому інший легендарний “вільний стрілець” – Вільгельм Телпь Ф. Шиллера. “Робінгудів-ські” мотиви проглядаються і в пушкінського Дубровського. Останнім часом Р. Р. виступає в основному як герой дитячої літератури, наприклад у повісті М. Гершензона “Робін Гуд”.

Герой роману Е. Хемінгуея “По кому дзвонить дзвін”

Роберт Джордан це узагальнений образ лірико-біографічної прози Хемінгуея, підсумок розвитку образів Ніка Адамса (“В наш час”, 1925), Джейка Барнса (“Фієста” /”І сходить сонце”/ 1926) і Фредеріка Генрі (“Прощавай, зброє!”, 1929). За походженням і складом думок всі чотири героя близькі автору аж до збігу окремих життєвих подій, всі вони втілюють тип “wounded hero” (“поранений герой”).

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь