У романі життя Крістін описана до самої її смерті; всі події розгортаються на історичному тлі Норвегії XIV століття (роман не раз порівнювали з “Війною і миром” Л. Толстого, його називають “Іліадою” Півночі). Включення в роман елементів норвезького фольклору та використання традицій ісландської родової саги дозволили створити образ, епічність якого передана через буденність, наповнену психологічними протиріччями, внутрішнім трагізмом. Самоствердження особистості Крістін у вічному протистоянні двох свідомостей – чоловічої і жіночої; у протиставленні укладів життя – лицарськи-аристократичного і селянськи-хазяйського. К.
По життєвому призначенню народжена господинею, матір’ю, дружиною. Її обранець, Ерленд, представник старовинного аристократичного роду, легковажний і нехазяйновитий, опинившись втягнутим у державну діяльність, в результаті розкриття змови позбавляється маєтки, почесті, і лише втручання впливових родичів рятує йому життя. Але ніщо не може змінити його сутністю лицаря-аристократа, він так і не стає господарем-хуторянином, чого вимагали від нього змінилися життєві умови і чого чекала від нього сама К. Ерленд не змінює укладу життя воїна-лицаря, живучи на хуторі з численною родиною. Селянка із старовинного вільного роду, досвідчена, сильна, вільна, міцна, готова багато звалити на свої плечі і не зігнутися, не ослабнути під тягарем непосильної ноші, Крістін веде безперервну любов-битву з Эрлендом, залишаючись вічною жінкою, живий, страждає, жорстокою, ніжною і завжди героїчною – ів життя, і в смерті. Сама Унсет вважала, що в історичній зміні звичаїв, віри самим незмінним залишається природа людської душі, вона писала: “Праві ті критики, які стверджують, що К., по суті, одна з моїх героїнь-конторщиц, одягнена в інший одяг…
Жіночі фігури в моїх сучасних романах – більшою чи меншою мірою – господині у вигнанні”. Привабливість, особистісну близькість образу К. відчувала М. І. Цвєтаєва, восхищавшаяся романом, який став для неї настільною книгою у важкий паризький період.
В життєвій боротьбі, радощах і стражданнях героїчно реалізуються всі сили, закладені в душі К. На смертному одрі, вмираючи від чуми, якої вона заразилася, рятуючи дитину від озвірілою натовпу, К. згадала все своє життя,”на яку нарікала, бурчала, нарікала і якої всіляко опиралася. І все-таки вона любила цю життя, вона раділа і поганого і хорошого, і не було дня, що б вона погодилася повернути господу Богу, не було такого страждання, яким би вона пожертвувала без жалю…”. Цілісність і завершеність життя і долі Крістін благословенне прийняла перед смертю кожну годину свого життя, визначають унікальне місце цього глибоко християнського образу у світовій літературі. Вираз “епоха Крістін, дочка Лавранса” стало назвою певного періоду в історії Норвегії (Л. Брауде).
Образ К. не автобіографічний з зовнішньої подієвої канви, але він глибоко автобіографічний з потаємною неизреченности внутрішнього життя Сігрід Ун-сет. Ім’я письменниці та ім’я створеного нею образу стали синонімічними.
Норвезькі художники відобразили С. Унсет в образі “Мати Норвегія”, “Мати Природа”, Едвард Мунк відтворив Унсет на полотні “Історія”. “Сігрід чи Унсет, – запитав якось один американський журналіст сина письменниці, – створила “Крістін, дочка Лавранса” або “Крістін, дочка Лавранса” створила Сігрід Унсет?” Ім’я літературної героїні Крістін носить одна з вулиць Осло.