Не той щасливий, хто бажає кращого, А той, хто задоволений тим, чим володіє Р. С. Сковорода. Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі-одна з найбільших. Він був філософом і творцем людських душ, він був мандрівником і цілувала трава сліди його ніг, він був співаком і співали людські душі разом з його душею, він був мислителем і тепер відкрилися нам таємниці його заповідей, він був духовним сівачем і проросли зерна, посіяні його рукою.
Він був Людиною. Обійшов усю Україну, мандрував по Європі, мав багато друзів, які вдячно називали себе його учнями
Сковорода став найбільшим українським філософом, відомим всьому світу. Григорія Сковороду називають народним філософом. В центрі його уваги перебувала проблема щастя. Вона пов’язувалася у нього з “рідним роботою”, що, за переконанням філософа, є необхідною передумовою щастя.
Вчення про “рідну роботу” у Сковороди тісно пов’язане з його розумінням життя як театрального дійства, де люди-актори виконують свої ролі. І щоб добре зіграти, треба кожному вибрати таку роль, що відповідає його можливостям, нахилам і здібностям
Сковорода ставить питання про необхідність пізнати самого себе, тому що від цього залежить майстерність виконання ролі, а в кінцевому підсумку – і щастя людини. Він був переконаний, що принцип “рідного роботи” повинен лежати в основі фундаменту громадського порядку”. Втілення його – єдина умова, яка забезпечить “торжество вищої моральності, миру і любові між людьми”.
Цією ідеєю пронизані байки “Бджола і шершень”, “Дві курки”, “Орел і сорока”.
Однією з кращих байок Сковороди є “Бджола і шершень”. У моралі автор вчить людей жити щасливо. Щастя це досягалося завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою і незалежності від пристрастей навколишнього світу, вміння користуватися тим, що є, не прагнучи до неможливого. Проте стан душевного спокою не означало бездіяльності, навпаки.
Улюблена справа – обов’язкова умова щастя. Філософ обстоює думку, що кожна людина може бути щасливою, якщо переможе для інстинкту свободи і буде йти шляхом добра
Однією з умов щастя є дружба природна симпатія і доброзичливість людей один до одного.
Пошуки відповіді на питання “У чому щастя?”. Відбилися в 21-и пісні “Саду божественних пісень”. Будинком і матір’ю називає щастя ліричного героя. Він намагається зрозуміти її суть. Молодий олень уособлює міркування, які приводять до висновку, що щастя – це внутрішній стан людини.
Воно не живе серед Гергесенських полів, які символізують негідне життя, а “пасе стадо в кринах” (польові квіти), тобто воно там в єднанні людини з природою. Так у вірші позначився філософський погляд на душевний спокій. Цю ж тему висвітлює поет у 28-й пісні. Автор закликає читача заглибитися в себе, зазирнути у свою душу.
Там він відшукає свого товариша, іншу волю, подолає першу – що символізує людські пристрасті, які вбивають нинішню душу і позбавляють людину щастя. М. Сковорода створює образ “духовного меча”, який повинен очистити душу і, переростаючи в мудрість, стати на її сторожі:
Ти єдиний всім життя і радість, Ти єдиний всім рай і насолоду! Убий злу волю в нас, так твій володіє глас!
Григорій Савич цінував відвертість, скромність, волю. Часто він повторював, що щастя – в пізнанні самого себе, своїх нахилів, здібностей. У “Розмові п’яти подорожніх у справжнє щастя в житті” сковорода проводить думку, що в гармонійному об’єднанні того, що задовольняє внутрішні духовні потреби людини, воно – всередині нас самих”!