Філософська глибина Гамлета

В історії мистецтва і літератури немає більше популярності п’єси, ніж популярність “Гамлета” Вільяма Шекспіра. Більш ніж 300 років ця трагедію граються на сценах театрів усього світу. Люди різних культур шукають у ній відповіді на питання, які турбують їх. Секрет цієї трагедії – у філософській глибині і гуманістичному насназі цього твору, в майстерності Шекспіра-драматурга, який втілив загальнолюдські проблеми в художні образи.

Образ Гамлета – центральний у трагедії Шекспіра. Вже на початку п’єси визначається головна мета цього героя – помста за вбивство батька. Відповідно середньовічним уявленням – це його обов’язок, але Гамлет – людина нового часу, він гуманіст, і жорстока помста суперечить його натурі. Щоб прийняти рішення, йому треба добре зважити, чи змінить що-небудь у світі смерть Клавдія. Навколо себе він бачить лише зраду і підступність. Він розчаровується навіть у своєму коханні й залишається самотнім.

Його роздуми про призначення людини набувають трагічну забарвлення (сцена на цвинтарі). Людина – дуже слабка істота, щоб протидіяти злу, вважає Гамлет. Події трагедії ніби підтверджують ці міркування героя: безвинно гине Офелія, а зло залишається Непокараним. Гамлет не може змиритися з цим, але і не знаходить у собі сил протидіяти. Якщо він стане вбивцею, то перейде на бік зла і тим посилить його.

Шекспір дає Гамлету кілька можливостей вбити Клавдія: Гамлет бачить, як король на самоті молиться, і йому випадає слушна нагода. Але герой не робить рішучий крок. В молитві Клавдій спокутує свої гріхи, смерть у таку хвилину сприймалась сучасниками Шекспіра як прощення гріхів, а душа людини, вважалося, відлітала в рай. Убити в таку мить Клавдія означало простити йому заподіяне зло. Саме цього Гамлет і не може зробити. На наших очах герой переживає складну боротьбу між почуттям обов’язку і власними переконаннями, ця боротьба приводить до сумного висновку: весь світ – тюрма, де немає місця людським чеснотам, де кожна людина приречена на самотність.

Монологи Гамлета розкривають внутрішню боротьбу, яку веде з собою герой. Він постійно дорікає собі у бездіяльності, намагається зрозуміти, чи спроможний він взагалі на будь-яку дію. Він навіть думає про самогубство, але й тут роздуми про те, чи не чекають на нього такі ж проблеми в потойбічному світі, зупиняють його (“Бути чи не бути?”). Обов’язок наказує йому “бути” і діяти. Шекспір показує послідовний розвиток характеру Гамлета. У фіналі трагедії вбивцю короля покарано, але сталося це внаслідок збігу обставин, а не з волі героя.

Гамлет не випадково удає божевільного: зрозуміти те, що зрозумів Гамлет, і не збожеволіти може лише дуже сильна людина.

Сила цього образу не в тому, які дії він робить, а в тому, що він відчуває і примушує переживати читачів. Чому людина не може досягти щастя і гармонії, в чому сенс людського життя, чи можна побороти зло – ось лише основні філософські проблеми, що порушує Шекспір у своїй трагедії. Він не дає на них остаточної відповіді, напевне, це і неможливо. Але його віра в людину, в її можливості творити добро, протистояти злу – шлях до відповіді на них.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь