Творчість Гете став одним з найбільш складних явищ в історії німецької та світової літератури. Суперечності, якими наповнені його твори, це не просто індивідуальні протиріччя Гете, але і всій суперечності епохи, і суперечності всієї німецької буржуазії. Трагедія “Фуст” стала найзначнішим твором поета і стала вищим філософським і художнім досягненням усієї німецької літератури кінця XVIII – початку XIX століття. Велика епопея, створена Гете за матеріалами народної легенди, в образно-поетичній формі стверджувала всемогутність людського розуму. До образу Фауста неодноразово зверталися письменники різних епох і народів, але саме Гете вдалося створити образ такої великої поетичної сили і глибини. По-новому переосмисливши старовинну легенду, автор наповнив її глибоким змістом, надав їй гуманістичне звучання. Його герой – безстрашний шукач істини, ніколи ні на чому не зупиняється і нічим не удовлетворяющийся, справжній гуманіст, сучасник самого Гете по духу і однодумець.
В трагедії “Фауст” перед нами постає вся світова історія, велика історія наукової, філософської та історичної думки минулого і сьогодення. Твір починається Присвятою” – проникливим ліричним віршем, в якому звучить і скорботу про минулої молодості і пішли друзів, і роздуми про долю майбутнього творіння, і тривожна настороженість по відношенню до його новим читачам. Тут тісно переплелися минуле і теперішнє, особисто пережите автором і створений ним художній світ. За “Посвятою” слідують “Театральний вступ” і “Пролог на небі”, які мають ще більш важливе значення для розкриття ідейного змісту твору. У “Пролозі” відображено спір Мефістофеля з Богом про людську гідність, покликання людини і сенс його існування. Мефістофель – цинік і скептик – відмовляється бачити сенс у діяльності людини, він підтверджує свою думку, наводячи у якості прикладу жалюгідних, які загрузли в нікчемність і неуцтві людей. Бог же заперечує йому, висуваючи ревного шукача істини доктора Фауста. Але Мефістофель і в болісних пошуках і сумнівах Фауста бачить лише запорука його майбутньої загибелі. Він вважає його таким же нікчемним і безпорадним, як і взагалі всі люди. Мефістофель береться “відбити” у Бога цього “зайдиголова”. Бог приймає виклик, але його згоду на випробування Фауста зумовлено твердою вірою в людину, в могутність його розуму, його необмежені можливості пізнання таємниць природи.
Фантастичний елемент, який вводить Гете у свій твір, присутній вже в першій частині (“Кухня відьми”, “Вальпургієва ніч”), а у другій частині різко посилюється і стає панівним. “Малого світу” земних людських відносин приходить на зміну “великий світ”: історія і космічний охоплення природи. Тут присутні і наукова фантастика з сатиричним підтекстом (образ Гомункулуса), і проблема з’єднання різних епох (шлюб Олени, символізує античне мистецтво, і Фауста, що втілює новий час). Тут же проявляється і ненависть Гете до тупий самовдоволеною вченості, до уявної науки, далекою від інтересів народу (образ помічника і учня Фауста Вагнера), і щиру повагу до допитливому розуму, безперервним пошукам істини, невгамовній спразі практичної діяльності (образ Фауста).
Уклавши договір з Мефістофелем, Фауст отримує всі блага: повернуту молодість, любов невинною і чистою Маргарити, спілкування з тінями античних героїв, блискучу службову кар’єру при дворі імператора, влада і багатство, любов прекрасної Олени. Проте ніщо з цього не задовольняє героя.
Шлях, пройдений Фаустом, символізує шлях всього людства. В передсмертному монолозі героя, який пережив і преодолевшего всі спокуси, Гете розкриває вищий сенс життя, який полягає для Фауста у служінні людям, вічну жагу знань, у постійній боротьбі за щастя. На порозі смерті він готовий возвеличити кожну мить цього осмисленого великою метою праці. Проте це захоплення миттю не куплено ціною відмови від нескінченного вдосконалення. Фауст пізнав вищу мету людського розвитку і задоволений досягнутим:
* Ось думка, якої весь я відданий,
* Підсумок усього, що розум зібрав.
* Лише той, ким бій за життя изведан,
* Життя і свободу заслужив.
Справжня перемога Фауста над Мефістофелем, запорука його фінального “порятунку” – у нескінченності цього “зупиненого” миттєвості, насправді – рухомого, задуманого їм справи, яке виходить за рамки одиничної людської життя, триває в праці й боротьбі майбутніх поколінь.
У “Фаусті” Гете висловив в образній поетичній формі своє розуміння життя. Фауст – безсумнівно жива людина з пристрастями і почуттями, властивими іншим людям. Але будучи яскравою і видатною індивідуальністю, Фауст аж ніяк не є втіленням досконалості. Шлях Фауста складний. Спочатку він кидає гордий виклик космічним силам, викликаючи духу землі і сподіваючись помірятися з ним силою. Життя Фауста, яку розгортає перед читачем Гете, – це шлях безперервних пошуків.
Батько Фауста був лікарем, він прищепив йому любов до науки і виховав у ньому прагнення служити людям. Але лікування батька виявилося безсилим проти хвороб, вражали людей. Під час епідемії чуми юний Фауст, побачивши, що батьківські кошти не можуть зупинити потік смертей, звернувся з гарячою благанням к. небес. Але допомога не прийшла і звідти. Тоді Фауст раз і назавжди вирішив, що марно звертатися за допомогою до бога. Після цього Фауст присвятив себе науці.
Цю передісторію Фауста ми дізнаємося по ходу дії. З героєм ми зустрінемося вже тоді, коли він пройшов великий життєвий шлях і прийшов до висновку про марні своїх стараннях. Відчай Фауста настільки глибоко, що він хоче покінчити життя самогубством. Але в цей момент він чує благання людей і вирішує залишитися жити.
У критичний момент на шляху Фауста зустрічається Мефістофель. Тут треба повернутися до однієї зі сцен, що передують початок дії – до Прологу на небі. У ньому Господь, оточений ангелами, зустрічається з Мефістофелем.
Мешканець пекла Мефістофель втілює зло. Вся сцена символізує боротьбу добра і зла, що відбувається у світі. Мефістофель повністю заперечує за людиною якісь переваги. Господь визнає, що людина далека від досконалості, але все-таки в кінцевому рахунку здатний вибратися “з мороку”. В якості такої людини Господь називає Фауста. Мефістофель просить дозволу довести, що і Фауста легко збити з шляху істинного. Суперечка між Мефістофелем і Богом є спором про природу і цінності людини. Поява Мефістофеля перед Фаустом не випадково. Мефістофель зовсім не схожий на чорта з наївних народних переказів. Образ, створений Гете, сповнений глибокого філософського сенсу. Гете однак не зображує Мефістофеля виключно втіленням зла. Він насправді “диявольськи” розумний.
Над своєю знаменитою трагедією Гете працював понад 60 років, і вона стала вершиною його художньої творчості. “Фауст”, на думку А. С. Пушкіна, “є найбільше створення поетичного духу, він служить представником новітньої поезії, точно як “Іліада” є пам’ятником класичної давнини”.