Михайло Булгаков – письменник з незвичайною долею: основна частина його літературної спадщини стала відома читає світу тільки через чверть століття після його смерті. При цьому останній його роман – “Майстер і Маргарита” – приніс автору світову славу.
На мій погляд, своєрідність роману “Майстер і Маргарита”
Полягає в тому, що він вимагає від читача виходу за межі звичних естетичних уявлень і відомостей. Інакше частина художнього змісту роману залишається невидимою, а деякі його сторінки можуть здатися не більш ніж породженням дивної фантазії автора.
Диявол був частим гостем на сторінках літератури двадцятих років, його відразу “дізнавалися” читачі. Зовнішня схожість з Мефістофелем було підкреслено і ім’ям “Воланд”, яке зустрічається в “Фаусті” як одне з імен диявола. Десятиліття потому, під час авторських читань, реакція була вже зовсім іншою. Змінився літературний і громадський фон, поглибилася і ускладнилася роль По-ланда в завершеному романі, ставала, як усвідомлював сам автор, підсумком його драматичної долі. Слухачами володіло величезну напругу, бажання зрозуміти, “що б це значило”. Необхідно зауважити, що Булгаков у своєму романі досить точно описав неузнаваніе Воланда усіма, крім Майстра й Маргарити. Ніби передбачаючи реакцію читача, автор вустами Майстра розповів, що той пробував читати свій роман “кой-кому, але його й половини не розуміють”.
Перші слухачі роману – сучасники автора – були надмірно зосереджені на розгадуванні Воланда, перелякані мимовільними асоціаціями, до яких вело їх всемогутність героя в покарання одних і заохочення інших персонажів роману. Для мене ж “сатанізм” Воланда очевидна так само, як і божественність Ієшуа. Але ж із цього випливає, що Волан-д – герой негативний. Може бути, моя думка помилкова, але я вважаю, що це не так. Я думаю, що людина зобов’язана знати свої недоліки, пізнати самого себе, побачити в собі негативне, що дуже важко, так як зло здатне сховатися в самих далеких куточках підсвідомості, просто зникнути, ледь поставши, і навіть мати видимість добра. І в цьому випадку зустріч з Волан-будинок необхідна. Він “виверне” душу і “вимете з неї назовні все те, про що не підозрював. Так, це не завжди приємно, швидше, завжди неприємно. Це може привести людину у відчай і навіть звести з розуму, але це необхідно кожному з нас.
Створюючи фігуру Воланда, Булгаков спирався на усталену літературну традицію, яка змінила середньовічні уявлення про диявола і злих демонів, інакше сформувавши, як писав В. М. Жирмунский, “загадковий і складний, опоетизований і фантастичний світ надприродних істот. безсмертних, але відкритих пристрастей і страждань, а головне – не піддаються однозначній оцінці з точки зору традиційних критеріїв добра і зла. Ці істоти виявляються таємничим чином пов’язані з людиною: він може вступати з ними в спілкування і навіть підкоряти своїй волі, хоча б на час”. Автор роману спирався на найдавніші книги, що розкривають сутність добра і зла, – Старий завіт, Талмуд та багато інших. Там він знайшов, мабуть, і таку функцію Воланда, яка приводить в подив сьогоднішнього навіть досвідченого читача: чому саме Воланд виконує волю Ієшуа стосовно долі Майстра? А адже в Старому завіті Сатана ще не є ворогом Бога і людей, як у Новому заповіті, а земний адміністратор божественного правосуддя, щось на зразок судового виконавця. Дослідження показують, що тут, як і в давньосхідній книжності, місце Сатани нерідко визначається як місце управителя світу, тобто речей земних і тимчасових, на противагу тому, хто відає вічним і духовним.
Отже, підводячи підсумок сказаному, хочу зауважити, що Воланд – фантастичний персонаж. Але коли нам необхідна зустріч з ним, ми завжди знайдемо його в собі. І він завжди підкаже, за яке діло, створене нами, ми зобов’язані нести відповідальність, щоб це зло не росло, не множилося, не перетворилось у глобальну катастрофу.