Етапи життя і творчості Буніна

“Російським класиком рубежу двох століть” назвав Буніна К. Федін. Бунін був найбільшим майстром російської реалістичної прози і видатним поетом початку XX століття. Письменник-реаліст бачив і неминуче руйнування, і запустіння “дворянських гнізд”, наступ буржуазних відносин, що проникали в село, правдиво показав темряву і відсталість старого села, створив багато своєрідних, запам’ятовуються характерів російських селян. Проникливо художник пише і про чудесний дар любові, про нерозривний зв’язок людини з природою, про найтонших рухах душі.
Літературна діяльність Буніна починається в кінці 80-х років минулого століття, молодий письменник у таких оповіданнях, як “Кастрюк”, “На чужій стороні”, “На хуторі” та інших, малює безвихідну убогість селянства. В оповіданні “На край світу” автор розповідає про переселення безземельних українських селян на далекий Уссурійський край, описує трагічні переживання переселенців в момент розлуки з рідними місцями, сльози дітей і думи людей похилого віку.

Твори 90-х років відрізняються демократизмом, знанням народного життя. Відбувається знайомство з Чеховим, Горьким. У ці роки Бунін намагається поєднувати реалістичні традиції з новими прийомами та принципами композиції, близькими до імпресіонізму (розмита фабула, створення музичного, ритмічного малюнка). Так в оповіданні “Антонівські яблука” показані зовні не пов’язані епізоди життя гаснучого патріархально-дворянського побуту, пофарбованого ліричної сумом і жалем. Проте в оповіданні не тільки туга за запустілим “дворянських гнізд”. На сторінках виникають чарівні пейзажі, овіяні почуттям любові до батьківщини, які стверджують щастя злиття людини з природою.
І все-таки соціальні проблеми постійно присутні в його творах. Ось колишній миколаївський солдат Мелітон (“М”), якого прогнали батогами крізь стрій, втратив сім’ю. В оповіданнях “Руда”, “Епітафія”, “Нова дорога” постають картини голоду, злиднів і розорення села. Ця соціальна викривальна тема як би відтісняється на другий план, на перший план виходять “вічні теми”: велич життя і смерті, нев’януча краса природи (“Туман”, “Тиша”). У 1909 р. Бунін писав Горькому з Італії: “Повернувся до того, до чого ви радили повернутися, — до повісті про село” (оповідання “Село”).
Сільське життя дано через сприйняття братів Тихона і Кузьми Красових. Кузьма хоче вчитися, потім пише про життя, про лінощі російського народу. Тихон — великий кулак, який нещадно розправляється з селянським хвилюванням. У автора помітно поєднання безрадісної картини життя села з невірою в творчі сили народу. Але він правдиво показує в “Селі” відсталість, грубість, негативні, важкі боку сільського побуту, які були результатом вікового гноблення. У цьому сила повісті. Це зазначив Горький: “Дорогий мені цей скромно прихований, заглушений стогін про рідну землю. Дорога шляхетна скорботу, болісний страх за неї, і все це ново. Так ще не писали”.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь