“Елегія” створена відразу ж слідом за “Бісами”, восени 1830 року. При публікації Пушкін дав цього вірша Жанровий підзаголовок “Елегія”. Як відомо, в молоді роки поет віддавав перевагу цьому жанру. Однак саме аналізований вірш стало в ньому вершинним.
Композиція. Вірш складається з двох строф, які складають смисловий контраст: у першій йдеться про драму життєвого шляху, у другій звучить пафос життєвої активності, особистої волі.
В “Елегії” підхоплюється і отримує розвиток та ж Тематика, що й у “Бісах” – зосереджений пошук шляху. Починається вірш з переоцінки минулого, яке залишило незгладимий слід смутку у душі героя. Думки про майбутнє, здавалося б, не залишають місця для надії:
Мій шлях сумний. Обіцяє мені працю і горе
Прийдешнього волнуемое море.
Але у другій строфі таке песимістичне і пасивне світосприймання змінюється протилежним. Після досить похмурих рядків, які немов вибивають ритм похоронного маршу, раптом слід легкий зліт:
Але не хочу, про други, вмирати;
Я жити хочу, щоб мислити й страждати;
І відаю, мені будуть насолоди
Між смутку, турбот і треволненья:
Душу ліричного героя переповнює туга за минулим дням, вона посилюється почуттям тривоги і невизначеності майбутнього, в якому бачиться “праця і горе”. Але це також означає рух і повноцінне життя, в якій “будуть наслажденья між смутку, турбот і треволненья”. Вони дарують нові творчі плоди і – “може бути” – любов:
Часом знову гармонією упьюсь,
Над вигадкою сльозами обіллюся,
І може бути – на мій захід сонця сумний