Можливий глибокий духовний контакт між людиною і природою? Ось питання, над яким розмірковує Володимир Солоухін.
Письменник вважає, що духовний світ людини завжди залежала і буде залежати не тільки від нього самого, але і від того, що оточує його. На переконання Ст. Солоухіна, незвичайна краса природи допомагає людині очиститися духовно, облагородити його, наповнити життя емоціями і почуттями.
Авторська позиція виражена лаконічно: тільки тоді можливий глибокий духовний контакт з природою, коли ми станемо виступати в якості її співрозмовників” і осягнемо радість задоволення красою.
Я поділяю точку зору Ст. Солоухіна, так як в процесі всього життя людина повинна знаходити час на те, щоб дивитися з боку на природу: на птахів, що пролітають по небу, на воду річки або озера, вируючу біля твоїх ніг, на зелений луг, всипаний квітами. І тоді весь світ, що оточує нас, збагатить кожного, навчить любити і захоплюватися ним.
Згадую Саню Неверова, героя оповідання В. М. Шукшина “Залітний”, який, за його словами, “все життя жив неправильно”. А ось, коли захворів і смерть постукала в його двері, він раптом пристрасно захотів жити. Жити, щоб споглядати красу природи, яку раніше просто не помічав. “Сорок разів бачив весну, сорок разів! І тільки тепер розумію: добре. Дай нагляжусь на неї, на весну! Дай намилуюся!”- каже герой.
В оповіданні В. М. Шукшина “Старий, сонце і дівчина” перед нами зовсім інша людина, старий сліпий старий, який так любить рідні місця, природу, що оточувала його з дитинства, що, незважаючи на сліпоту, він, кожен вечір, прийшовши на берег озера, милується сонцем. Це не гімн людині, яка живе в повному духовному контакті з природою?!