Трагедія – драматичний твір, в основі сюжету якого лежить трагедійна життєвий конфлікт, дозволяється в більшості випадків загибеллю героя. У трагедії відображаються з найбільшою гостротою переважно суспільні протиріччя. Трагічний герой – це людина величезної моральної сили, з піднесеною душею і героїчним складом характеру, здатний на самопожертву.
Змістом трагедії, однак, може стати доля тільки такого героя, який веде самовіддану боротьбу за перемогу ідеалів справедливості та добра, за перемогу нового, прогресивного над старим. Такі, наприклад, багато герої Шекспіра.
У російській літературі сутність трагічного конфлікту отримує нове тлумачення. Поняття “оптимістична трагедія”, усталене в російській літературі, свідчить про те, що трагічна загибель героя за загальнонародна справа сприймається як його моральна перемога. Герой гине, але завершує боротьбу весь народ.
Так, “Оптимістична трагедія” Вишневського – трагедія нового типу.
Комедія – драматичний твір, викриває за допомогою осміяння вади людей і негативні явища соціальної дійсності. Сміх пак наша реакція на комічне (безглузде, потворне) відіграє велику суспільно-виховну роль. Сміючись над потворним, “ми стаємо вище сто” (Чернышеве к и й). Сміх – єдиний позитивний герой в “Ревізорі” Гоголя.
Страчуючи сміхом все хибне і вульгарне, Гоголь стверджував тим самим моральний ідеал.
Драма як жанр драматичного роду остаточно сформувалася у XVIII ст. Поєднуючи в собі елементи трагедії і комедії, драма в той же час принципово відрізняється від них. В драмі зображається напружена боротьба героїв, і гострий, переважно
Соціальний конфлікт. Саме таким конфліктом є, наприклад, в “Грози” А. Островського зіткнення Катерини з “темним царством” самодурства і невігластва, спотворює долі людей. Специфічна особливість драм Горького – пафос революційного перетворення життя і людини.
Дія драми часто завершується загибеллю героя. Однак конфлікт у драмі не вимагає для свого вирішення обов’язкової трагічної розв’язки; долі героїв драми (наприклад, “Вишневого саду” Чехова, “На дні” Горького) можуть бути різні.
У художньому творі, на думку Горького, вирішуються три завдання: про що писати, як писати і для чого писати. Зміст художнього твору залежить насамперед від пред м е т а зображення. Життєвий матеріал – типові особи, події, обставини, відображені в художньому творі, – становлять основу його змісту, тобто його тематику. Складність життя, зображуваної в художньому творі, визначає і різноманіття його тем.
Кожне життєве явище, кожен образ і ситуація художнього твору містить у собі своєрідну тему. Однак у творі завжди є головна тема, якій підпорядковані приватні теми. Отже, при вивченні твору потрібно розглядати конкретно всі зображувані життєві явища в їх взаємозв’язку.
Так, у романі Тургенєва “Батьки і діти” головна тема – поява нігілістів, демократів як активної громадської сили Росії 60-х років – розкривається через цілий ряд приватних тем. Тургенєв показує різночинця Базарова в дворянсько-садибному оточенні, у відносинах з “аристократкою” Одинцовою, з селянами і дворовими, в сімейному побуті і т. д.
Вибір теми визначається запитами часу і громадською позицією письменника. Письменник повинен вміти відібрати з незліченної безлічі життєвих явищ об’єктивний, загальнозначуще, типове, тобто те, що має соціальне значення і викликає громадський інтерес. Це дивовижне відчуття нового, актуального, характерне для
Тургенєва, яскраво проявилося і в романі “Батьки і діти”. У середині XIX ст., коли дворянська інтелігенція стала поступатися місцем різночинно-демократичної, разночинец як суспільне явище викликав загальний інтерес. Ось чому Тургенєв обрав героєм свого роману різночинця Базарова. Пізніше “нові люди” стають об’єктом зображення для багатьох письменників, зокрема для Чернишевського. Однак, звернувшись до однієї і тієї ж теми, Тургенєв і Чернишевський висувають на перший план різні сторони діяльності і характеру різночинця, тобто ставлять різні проблеми.
Тургенєва цікавить проблема ідейного зіткнення різночинно-демократичної інтелігенції та дворянства. Свою увагу він зосереджує на зображенні нігілістичного заперечення Базаровым старої ідеології: мистецтва, науки, моралі, релігії. А Чернишевський самим заголовком роману “Що робити?” визначає проблему його як зображення практичної соціально-перетворюючої діяльності “нових людей”.
Проблема, отже, визначає суспільну значущість, актуальність теми художнього твору.
Отже, тематика твору – “це ті факти з життя, які письменник зображує, це типові характери героїв і події їх життя. Ідейна проблема – це та сторона життя, та сторона характерів героїв діяльності, яка особливо цікавить письменника, є для нього суттєвим питанням життя і якій він приділяє тому найбільшу увагу.