В. Р. Бєлінський зауважив ще в молодому Ф. М. Достоєвського “талант незвичайний і самобутній”, який “різко відокремився від усієї натовпу наших письменників”. Ця самобутність Достоєвського виражалась насамперед у тому, що письменник продемонстрував дивовижне вміння увійти в глибину психології героя. У його попередників було багато побуту і мало живої людини. У Достоєвського ж жива людина з’явився з середовища “принижених і ображених”, і кожен з цих людей був цілою всесвіту зі своїм світом почуттів, думок. Кожен герой творів Достоєвського настільки індивідуальний, що його не сплутаєш ні з ким. Усі герої Достоєвського дивно складні і суперечливі. І всі вони живуть як би з здертою шкірою, абсолютно незахищені від жорстокого зовнішнього світу, Достоєвський як справжній психолог проникає в саму безодню людської свідомості, людської психології, розкриває суперечливу душу кожного свого героя. Письменник? іншому, не так, як його попередники, дивиться на проблеми героя. Він показує, наскільки цікавий і незвичайний може бути кожна окремо взята людина, нехай це навіть “маленька людина”, жебрак і задавлений життям. Йдучи по стопах Гоголя, Достоєвський у своїх творах розкриває тему маленької людини. Але знову ж таки він розкриває її з точки зору глибинної психології кожної людини. Якщо Гоголь дивиться на свого героя Акакія Акакиевича як би з боку, помічає в ньому риси приниженості і затурканості і волає до гуманних почуттів читача, то Достоєвський підходить до цієї теми з нових, більш радикальних позицій. Він змінює точку зору, тому часто вже не автор, а сам герой, “маленька людина”, знаходить голос, починає судити і себе, і навколишнє його середовище. Це допомагає авторові глибше проникнути в душі героїв, подивитися на них зсередини, показати їх самосвідомість. Відомий дослідник поетики романів Достоєвського М. М. Бахтін пише з цього приводу наступне: “Ми бачимо не те, хто він є, а як він усвідомлює себе. Те, що виявляв автор, виконує тепер герой, висвітлюючи себе з усіх можливих точок зору”. Особливо сильно це якість проявилося в першому романі Достоєвського “Бідні люди”, головний герой якого, Макар Девушкин, пускається в опис своїх почуттів, розмірковує про літературу і оголює перед читачем свою душу. В. Н. Майков писав, що Достоєвський – поет переважно психологічний, тому що для нього стає більш важливою душа людини, те, як вона змінюється під впливом оточуючих її фактів, навколишнього середовища. І виявляється, що герої Достоєвського здаються забитими та безсловесними тільки з боку. А насправді їх душа складна і суперечлива, і насамперед тому, що вони володіють загостреним почуттям свого Я. Герої Достоєвського – це люди глибоко страждають, гостро переживають соціальні та психологічні катастрофи. Вони чуйно відгукуються на будь-яке приниження своєї гідності. Багато дослідників відзначали, що Достоєвський створює своїх героїв з відкритою, оголеною душею. Але чим більше вдивляєшся в душу, тим більше розумієш, що вона сильно злякався життєвими обставинами, які затьмарили її чистоту і щирість. Тому так багато в душах героїв протиріч. З одного боку, вони добрі і щирі, але з іншого – часом їх хвора душа змушує їх бути егоїстами. Ця якість особливо помітно в героях роману “Ідіот”, і найбільше в образі героїні Настасії Пилипівни. Це людина, який з юнацьких років був відданий нарузі і затаїв злобу на всіх людей. Ця душевна рана постійно болить у Настасії Пилипівни і породжує суперечливий комплекс почуттів. З одного боку, в її душі присутній довірливість і простодушність, а з іншого – свідомість ображеної гордості, таємний сором за незаслужене, але доконане моральне падіння. Тому на людях на поверхні душі героїні вирують почуття, які часом доводять її до цинических вчинків. А в глибині душі у неї таїться чуйне серце, спрагле любові і прощення. Достоєвський не просто розкрив душевні протиріччя героїв своїх романів, не просто проник у глибини їх душі, але і показав, що в них приховуються душевна щедрість і краса, які не можуть бути зламані навіть самими важкими умовами життя.