З тих самих пір, як люди почали виходити в море, вони видивлялися на берегах примітні орієнтири, по яким можна було б потім повернутися додому. Але добре видні вдень високі дерева або самотня скеля вночі немов зникали. Тому моряки і стали після заходу розводити багаття на прибережних пагорбах. Так з’явилися маяки.
“Знак” по-російськи, “будинок світу” по-англійськи, “вежа вогню” по-естонськи, “морський ліхтар” по-турецьки. Все це назви маяка. Маяки бувають берегові або плавучі, дерев’яні, кам’яні або металеві, поодинокі або стулкові, побудовані з архітектурними вишукуваннями або прості і функціональні.
Сьоме чудо світу
Вважається, що першими розводити багаття в якості орієнтирів для мореплавців здогадалися жителі Полінезії ще в 111-11 тисячоліттях до нашої ери. Фінікійці і греки пішли далі: вони зрозуміли – якщо побудувати на пагорбах башточки і вже на їх вершинах палити багаття, вогонь буде видно далі. А ще вони стали робити навіси над багаттям, щоб його не заливало під час дощу. За легендою, берегові вогненні вежі придумав син царя острова Евбея Паламед приблизно в XIII столітті до нашої ери. Тобто під час Троянської війни. Власне, для військових цілей маяки і були потрібні – вони показували безпечний шлях грецьких кораблів.
Але якщо говорити про документальних свідченнях, то виходить, що перший відомий нам маяк на цілих 5 століть “молодший”. У VII столітті до нашої ери існував певний маяк на мисі Сигеум близько Геллеспонту – так стародавні греки називали протоку Дарданелли. Шкода, зображень його не збереглося. Але зате до нас дійшла легенда про те, як він з’явився. Колись на одному з берегів Геллеспонту був храм Афродіти, і в ньому жила прекрасна дівчина по імені Геро. А на іншому березі жив закоханий у неї хлопець Леандр. Вони не могли бути разом, так як вона була жрицею. Тому молоді люди зустрічалися потай: коли в храмі нікого не було, Геро піднімалася на вежу з факелом, а Леандр, побачивши світло, плив на нього. Але ось прийшла зима, а з нею і небезпечні шторму. Закохані вирішили відкласти до зустрічі весни, проте Леандр не витримав і одного разу поплив на той бік затоки. На жаль, без путеводного вогню він швидко втратив орієнтир і потонув. Вранці його мертве тіло викинуло на берег. Геро побачила його і з горя кинулася вниз з високої вежі. В пам’ять про цю нещасної любові люди побудували на їх могилі маяк.
Частіше, звичайно, завданням маяка було вказувати шлях не закоханим, а торговцям. Саме з цією метою був побудований найзнаменитіший з маяків давнину – Олександрійський. Цар Єгипту Птолемей I в III столітті до нашої ери звелів звести його на невеликому острівці Фа ріс біля входу в столичний порт. Маяк повинен був допомагати торговим судам долати небезпечні рифи на шляху в бухту. А заодно демонструвати міць і велич Єгипту. Саме тому замість типової вежі архітектор Сострат спорудив одне з семи чудес світу. Взагалі-то ми не повинні були знати його імені, оскільки Птолемей II, при якому добудовувався маяк, хотів увійти в історію як його творець. Він велів на барельєфі висікти лише власне ім’я. Але гоноровий архітектор приписав в куточку і своє, а зверху замазав штукатуркою. Через майже століття відвалився шматок штукатурки, і оголилася напис: “Сострат, син Декстіфона з Книда, присвятив богам-рятівникам заради мореплавців”.
Олександрійський маяк недарма називали дивом світу – його вогонь було видно за 60 кілометрів! Це був свого роду хмарочос античності: широке масивне підставу, на ньому 60-метрова чотирикутна вежа, зверху 40-метрова восьмикутна, а ще вище циліндрична колонада, на даху якої стояла 8-метрова статуя Посейдона. Всі разом – 140 метрів!
Унікальний цей маяк і тому, що простояв майже тисячу років. Довгожитель не переніс землетрусу, що стався в XIV столітті. Однак його уламки були використані арабами для будівництва фортеці, яка стоїть на Фаросе досі.
Вежі й дзвіниці
Багато маяків будували римляни і робили це на совість. Приміром, в Булоні, на території сучасної Франції, вони звели маяк, який пропрацював до XVII століття. А в Іспанії один з римських маяків діє досі. Сьогодні він відомий під назвою “вежа Геркулеса”, але колись носив інше ім’я – “вежа Бригантии”.
За легендою, відомої нам з “Книги захоплень Ірландії”, побудували цю вежу ніякі не римляни, а кельтський король Бреоган. З неї він побачив далеку чудову північну землю, а його сини Іт і Милий з воїнами вирушили її завойовувати. І була це Ірландія. В іншій легенді говориться, що побачив далекий острів не Бреоган, а чернець Трезензоний. З’ясувати, яка легенда правдивіше, неможливо. Факти ж такі: королівство Бригантия існувало на Піренейському півострові до приходу римлян. Воно вело активну торгівлю з Британськими островами. І щоб зробити морський шлях простіше, жителі Бригантии будували на прибережних скелях спеціальні сторожові вежі. Швидше за все, на місці однієї з таких веж римський архітектор Кай Сервій Лупо і звів на початку II століття маяк. Точніше, маяків було кілька вздовж атлантичного узбережжя, але зберігся тільки один, присвячений богові Марсу, – про це свідчить напис на фундаменті.
Вже в Середні століття король Альфонс X приписав вежі міфічне походження від Геракла. Незважаючи на явну надуманість, ця історія так сподобалася іспанцям, що маяк перейменували на “вежу Геркулеса”. Це самий старий маяк з нині діючих в усьому світі. А найстаріший з маяків, побудованих на території Росії, перебував у Криму на мисі Ліхтар. Про нього є згадка в творах давньогрецького мореплавця і географа Скилака.
Перші російські маяки з’явилися в нашій країні тільки за Петра I. У 1702 році за указом царя почали прокладати доносячи закла-Окський Водяній Хід за проектом англійського інженера Перрі. Ось там, на Дону, і був побудований перший маяк. На жаль, і сам Хід, і маяк проіснували недовго – до 1711 року. Після того як Росія втратила вихід до Азовського моря, Петро I втратив до них інтерес. Зате другий маяк стоїть по цю пору – це. дзвіниця Петропавлівського собору! Вона була зведена навесні 1704 року і спочатку виконувала і таку роль. Поки в 1719 році не був побудований маяк Толбухін біля острова Котлін. До речі, він працює і в наші дні.
Від дров до атому
За кілька тисяч років, що існують маяки, вони багато разів змінювалися. У найперших в якості джерела світла використовувалися дрова чи кам’яне вугілля. Пізніше – рапсове масло або китовий жир, гас або газ, потім електрика і навіть атомна енергія.
Для посилення світла маяка в давнину застосовували бронзові пластини. А в 1820-х роках Опостен Френель винайшов лінзи, що дозволяють фокусувати промінь. Ще один великий внесок в удосконалення маяків зробив на початку XX століття шведський учений Нільс Густав Дален. Він винайшов сонячний клапан, який дозволив автоматизувати роботу маяків. Клапан сам включає маяк вночі і вимикає при сонячній погоді. Дален отримав за це винахід одну з перших Нобелівських премій з фізики. Однак з нього ж почався занепад маяків.
З розвитком систем супутникової навігації маяків, які потребують постійного обслуговування людьми, стало ще менше, і в 1990-ті роки останній такий маяк був демонтований. Тепер тільки автоматичні вежі світу” як і раніше вказують шлях кораблям, що борознять моря й океани.