Донський край твір

Люблю тебе, мій край донський.

Ранній ранок. В мою спальню через занавешенное вікно ледь пробиваються маленькі промінчики світла. Пора вставати. Сьогодні я знову йду на риболовлю. Ставок зовсім поруч, за бабусиним городом. Примостився в улюбленому містечку, закинув вудку і чекаю. Тиша. Очерети, оточували ставок, навіть не шелохнутся. На дзеркальній гладі ставу то тут, то там всплескивается рибка. Відраховує роки зозуля. Жаби заводять свою монотонну пісню.

А де ж лебеді? Я навіть затурбувався. Адже кожен день я милуюся цими дивовижними птахами. Ось вони випливають з-під моста, даремно турбувався. Три білі красуні лебедушки і величавий важливий лебідь, пливе попереду. Я дивлюся на них, і якоюсь радістю переповнюється моя душа. До чого ж гарно це довгошиї створення! Лебеді підпливли до мене близько-близько, я кинув в їхній бік шматочки хліба, поспілкувався з ними. Не хотілося навіть стежити за поплавком. Дивлюся на цю дивовижну, майже казкову картину і думаю: “До чого ж гарний мій край! Та хіба знайдеться де-небудь куточок краще цього?”

Тут, на галявині біля ставка, проходить моє дитинство. Ми з хлопцями влітку загоряємо, граємо у “войнушки”, ганяємо м’яч. Все мені тут дорого, все мені тут рідне, це моя Батьківщина, найпрекрасніша в світі.

Ранкову тишу порушує гул потягу, який мчить по залізничного насипу з півночі на південь. Я помахав йому рукою, побажав щасливої дороги. Залізниця, мабуть, один з найважливіших об’єктів у нашому районі. З дня утворення селища вона є основною транспортною магістраллю. Всій країні відомий подвиг групи Максим -66, які в роки війни не пропустили німецький ешелон, який йшов у Сталінград. Хлопці загинули, але пам’ять про них і їх подвиг залишиться назавжди в нашій пам’яті. Недалеко від нашого селища, на лівій стороні залізниці, стоїть обеліск, біля підніжжя якого завжди лежать живі квіти, а потяги сповільнюють хід, дають сигнал. Сигнал, що сповіщає про те, що світ такий тендітний, що ми завжди повинні бути пильними та берегти свій край, берегти все, що з таким трудом складалося на протязі багатьох століть нашими дідами і прадідами.

Йду по вулиці “Червоних партизанів”, милуюся доглянутими добротними будинками, в яких живуть земляки, квітниками, що радують погляд перехожих. Ось кілька багатоповерхових будинків, а от моя школа №4, моя рідна школа, найкрасивіша в селищі. Скільки троянд на клумбах! Яка прекрасна спортивний майданчик! Кожен вечір ми тут граємо у футбол. Уздовж шкільного паркану давно прижилися російські красуні – берізки, ніжаться на сонечку, розкинувши свої розкішні гілки верби. А далі, за школою лісовий масив, який ми називаємо просто “дубами”. Туди ми ходимо в похід, там проходить наша улюблена гра “Зірниця”, там я люблю гуляти з мамою по строкатому килиму осіннього листя. А як красиві зимові, вкриті снігом, дуби!

І все це мій край, мій рідний край, який я дуже люблю і пишаюся, що я живу тут на донський землі, оспіваної великим М. А. Шолоховим.

Перегляд вмісту документа
“твір “Люблю тебе, мій край донський”. “

Люблю тебе, мій край донський.

Ранній ранок. В мою спальню через занавешенное вікно ледь пробиваються маленькі промінчики світла. Пора вставати. Сьогодні я знову йду на риболовлю. Ставок зовсім поруч, за бабусиним городом. Примостився в улюбленому містечку, закинув вудку і чекаю. Тиша. Очерети, оточували ставок, навіть не шелохнутся. На дзеркальній гладі ставу то тут, то там всплескивается рибка. Відраховує роки зозуля. Жаби заводять свою монотонну пісню.

А де ж лебеді? Я навіть затурбувався. Адже кожен день я милуюся цими дивовижними птахами. Ось вони випливають з-під моста, даремно турбувався. Три білі красуні лебедушки і величавий важливий лебідь, пливе попереду. Я дивлюся на них, і якоюсь радістю переповнюється моя душа. До чого ж гарно це довгошиї створення! Лебеді підпливли до мене близько-близько, я кинув в їхній бік шматочки хліба, поспілкувався з ними. Не хотілося навіть стежити за поплавком. Дивлюся на цю дивовижну, майже казкову картину і думаю: “До чого ж гарний мій край! Та хіба знайдеться де-небудь куточок краще цього?”

Тут, на галявині біля ставка, проходить моє дитинство. Ми з хлопцями влітку загоряємо, граємо у “войнушки”, ганяємо м’яч. Все мені тут дорого, все мені тут рідне, це моя Батьківщина, найпрекрасніша в світі.

Ранкову тишу порушує гул потягу, який мчить по залізничного насипу з півночі на південь. Я помахав йому рукою, побажав щасливої дороги. Залізниця, мабуть, один з найважливіших об’єктів у нашому районі. З дня утворення селища вона є основною транспортною магістраллю. Всій країні відомий подвиг групи Максим -66, які в роки війни не пропустили німецький ешелон, який йшов у Сталінград. Хлопці загинули, але пам’ять про них і їх подвиг залишиться назавжди в нашій пам’яті. Недалеко від нашого селища, на лівій стороні залізниці, стоїть обеліск, біля підніжжя якого завжди лежать живі квіти, а потяги сповільнюють хід, дають сигнал. Сигнал, що сповіщає про те, що світ такий тендітний, що ми завжди повинні бути пильними та берегти свій край, берегти все, що з таким трудом складалося на протязі багатьох століть нашими дідами і прадідами.

Йду по вулиці “Червоних партизанів”, милуюся доглянутими добротними будинками, в яких живуть земляки, квітниками, що радують погляд перехожих. Ось кілька багатоповерхових будинків, а от моя школа №4, моя рідна школа, найкрасивіша в селищі. Скільки троянд на клумбах! Яка прекрасна спортивний майданчик! Кожен вечір ми тут граємо у футбол. Уздовж шкільного паркану давно прижилися російські красуні – берізки, ніжаться на сонечку, розкинувши свої розкішні гілки верби. А далі, за школою лісовий масив, який ми називаємо просто “дубами”. Туди ми ходимо в похід, там проходить наша улюблена гра “Зірниця”, там я люблю гуляти з мамою по строкатому килиму осіннього листя. А як красиві зимові, вкриті снігом, дуби!

І все це мій край, мій рідний край, який я дуже люблю і пишаюся, що я живу тут на донський землі, оспіваної великим М. А. Шолоховим.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: