В кінці 56г. М. А. Шолохов опублікував свою розповідь “Доля людини”. Це розповідь про просту людину на великій війні який ціною втрати близьких товаришів своєю мужністю, героїзмом дав право на життя і свободу батьківщині.
Андрій Соколов – скромний трудівник, батько великого сімейства жив, працював і був щасливий, але грянула війна. Соколов, як і тисячі інших, пішов на фронт. І тут всі біди війни нахлинули на нього: був контужений і потрапив у полон, кочував з одного концтабору в інший, намагався втекти, але був спійманий. Не раз смерть дивилася йому в очі, але російська гордість та людську гідність допомагали знаходити в собі мужності і завжди залишатися людиною.
Коли комендант табору викликав Андрія до себе і погрожував, особисто розстріляти його, не втратив людське обличчя Андрій, не став пити за перемогу Німеччини, а сказав, що думав. І за це навіть садист-комендант, особисто бив полонених щоранку, заповажав його і відпустив, нагородивши хлібом і салом. Цей подарунок був поділений порівну між усіма полоненими.
Пізніше Андрій все-таки знаходить можливість втекти, прихопивши з собою інженера в чині майора, якого возив на машині.
Але Шолохов нам показує героїзм російської людини не тільки в боротьбі з ворогом. Страшне горе спіткало Андрія Соколова ще до кінця війни – від бомби, що потрапила в будинок, загинули дружина і дві дочки, а сина підстрелив снайпер вже в Берліні у день Перемоги, 9 травня 1945р. Здавалося, після всіх випробувань, що випали на долю однієї людини, він міг озлобитися, зламатися, замкнутися в собі.
Але цього не сталося: розуміючи, як важка втрата рідних і безрадісно самотність, він усиновляє хлопчика Ванюшу 5 років, у якого війна забрала батьків. Андрій пригрів, ощасливив сирітську душу, і завдяки теплу і подяки дитину, сам почав повертатися до життя. Соколов каже: “Вночі – то погладиш його сонного, волоссячко у вихрах понюхаєш, і серце відходить, стає легше, а то ж він у мене закаменело від горя…”
Всією логікою свого оповідання Шолохов довів, що його герой не може бути зломлений життям, тому що в ньому є те, що зламати не можна: людську гідність, любов до життя, до батьківщини, до людей, доброта, допомагають жити, боротися, працювати. Андрій Соколов, насамперед думає про обов’язки перед близькими, товаришами, Батьківщиною, людством. Це для нього не подвиг, а природна потреба. І таких простих чудових людей багато. Саме вони і виграли війну, і відновили зруйновану країну, щоб життя тривало далі і була краще, щасливіше.
Тому Андрій Соколов близький, зрозумілий і доріг нам завжди.