Доля людини доля народна. (за оповіданням Шолохова “Доля людини”) В цьому оповіданні Шолохов зобразив долю пересічної радянської людини пройшов війну полон зазнав багато болю тягот втрат, поневірянь але не зломленого ними і зумів зберегти теплоту душі. Вперше ми зустрічаємо головного героя Андрія Соколова біля переправи. Уявлення про нього ми отримуємо через враження оповідача. Соколов високий, сутулуватий чоловік, у нього великі темні руки, очі – “немов присипані попелом, наповнені такий непереборне смертної тугою, що в них важко дивитися”. Життя залишило в його зовнішності глибокі і страшні сліди.
Але він говорить про своє життя, що вона була в нього звичайна, хоча, як ми дізналися пізніше, насправді вона була сповнена жахливих потрясінь. Але Андрій Соколов не вважає, що Бог повинен дати йому більше, ніж іншим. А під час війни багатьох російських людей спіткала така ж трагічна доля.
Андрій Соколов, немов ненароком, повідав випадковому зустрічному печаль історію, яка сталася саме з ним, а перед нашими очима постало узагальнений образ російської людини, наділений рисами справжньої людяності і справжнього героїзму. Шолохов використовував тут композицію розповідь в оповіданні”. Соколов сам оповідає про свою долю, цим письменник домагається того, що все звучить щиро і достовірно, і ми віримо в реальне існування героя. Багато накопичилося, наболіло в його душі, і ось, зустрівши випадкового слухача, він повідав йому про все своє життя. Андрій Соколов пройшов свій шлях, як і багато радянські люди: довелося йому і в Червоній Армії послужити, і страшний голод, від якого померли всі його близькі, випробувати, і на куркулів “поишачить”.
Потім він пішов на завод, став робітником. Коли Соколов одружився, в його житті з’явилася світла смуга. Його щастя було в родині.
Про дружині Ірині він відгукувався з любов’ю і ніжністю. Вона була вмілій берегинею домашнього вогнища, намагалася створити в будинку затишок і теплу атмосферу, і це в неї виходило, що чоловік їй був безмірно вдячний. Між ними було повне взаєморозуміння. Андрій усвідомлював, що вона теж в житті хильнула багато горя, для нього в Ірині важлива була не зовнішність; він бачив її головне достоїнство прекрасну душу.
А вона, коли н приходив з роботи злий, не озлоблялась у відповідь, не відгороджувалася від нього колючим муром, а прагнула зняти напругу ласкою і любов’ю, розуміючи, що чоловікові доводиться багато і важко працювати, щоб забезпечити їм безбідне існування. Вони створили одне для одного свій маленький світ, куди вона намагалася не пускати злобу зовнішнього світу, що їй вдавалося, і вони були щасливі разом.