Все те, що пережив Булгаков М. А. в життя, всі думки і відкриття, вся душа і весь талант цього геніального письменника вкладені в його роман “Майстер і Маргарита”. Це унікальне творіння не тільки у художньому плані, але і в ідейному. У цьому творі відбилася епоха початку 20-х років 20 століття – важкий час ломки ідеалів і выковывания нової країни. Булгаков показав всі недоліки цього процесу, за що і поплатився багаторічним бойкотом свого роману. Але в цьому, на мій погляд, був великий сенс. “Майстер і Маргарита” – це роман про любов і моральний борг, про справжню творчість, про нерозривність світла і темряви, добра і зла.
Добро і зло… Такі знайомі слова і такі незрозумілі значення. Поняття вічні і нероздільні. Добро повинно висвітлювати людям шлях до істини. Зло затуманює цей шлях або взагалі відводить людину в бік.
Булгаков М. М. був переконаний, що тільки через прилучення до Бога людина знаходить віру, без якої неможливо жити, а з допомогою цієї віри він відшукує свій шлях. Герої “Майстра і Маргарити” допомагають усвідомити цю позицію автора, його ставлення до добра і зла.
В рамках “роману в романі”, створеного Майстром, Ієшуа постає перед жорстоким і боягузливим прокуратором як людина, а перед читачами роману – як син Божий. І в цей момент тема добра і зла звучить не як тема торжества зла, а як тема зради добра. Чому зради? Та тому, що прокуратор знав, відчував, що Ієшуа не винен, але відправив його на жорстоку кару. Він раб держави, але раб тільки тому, що сам так вирішив. Таких же рабів показує автор роману і в сучасній Москві – Майгель, Босий і безліч безіменних типових героїв.
Ієшуа ж ніс людям добро, він міг вільно сказати своє слово про добро та істину. Цей проникливий, мудрий чоловік був втіленням нових людських ідеалів. Ні страх, ні покарання не змусили його змінити ідеї добра і милосердя. Герой стверджував “царство істини і справедливості”, де не буде влади ні кесарей, ні якої-небудь іншої влади”. Ієшуа вірив у переважання доброго початку в будь-якій людині і в те, що “царство істини” обов’язково настане.
Воланд же, навпаки, був упевнений, що зло панує у душі людської і що розбудити це зле не складе особливої праці. Воланд вдивляється у людей, намагаючись виявити їх вади. Він висміює, знищує за допомогою своєї свити все те, що відступилося від добра, розбестилося. Всього на три дні Воланд залишається в Москві, але люди за цей короткий час постають перед нами у своїй наготі.
Але чому князь темряви, який повинен вселяти жах і огида, швидше викликає посмішку, а іноді виглядає навіть благородно? Не випадково епіграфом до роману Булгаков взяв слова з “Фауста” Гете: “…так хто ж ти, нарешті? – Я – частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно здійснює благо”. Так, Сатана в романі – вершитель правосуддя. Він відновлює рівновагу між добром і злом і служить добру. Але його суд, як мені здається, більше схожий на помсту, і тому сам по собі вже відноситься до зла.
Є в романі і ще один момент, який, як і образ Ієшуа, показує всепоглинаючу силу добра. Це кохання головних героїв, любов Майстра і Маргарити. Розповідаючи нам їхню історію, автор показує, що любов може змінити навколишній світ і самих людей.
І вона змінила, невпізнанно, непримиренно, остаточно. Москва перетворилася на місце шабашу нечистої сили, згорілі аркуші паперу відроджуються з попелу, як птах фенікс, звичне життя розбилася про відьомський регіт зневіреної жінки. Все пішло не так, як могло б бути. Так, відбутися цієї любові допоміг диявол, але вселив її господь, вона божественна по своєму прояву.
Цей роман Булгакова, на мій погляд, цінний ще однією своєю особливістю. Незважаючи на те, що головною діючою силою в ньому стала нечиста сила, тут все ж проголошується всепрощення й любов. У цьому, як мені здається, глибокий метафоричний характер даного твору. Ласкаво стало тут тим, що воно і є по своїй суті – силою творення, створює енергією, яку не може похитнути, спотворити, очорнити зло, як би вона не намагалася.
Але, поряд з цим, зло також показано силою, необхідної в світі для підтримання стану гармонії і рівноваги. Зло є тим фоном, на якому добро стає ще біліше і необхідніше. Це пояснює нам сам Воланд: “Не будеш ти такий добрий подумати над питанням: що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з неї зникли тіні? … Не хочеш ти обдерти всю земну кулю, знісши з нього геть усі дерева і все живе через твою фантазії насолоджуватися голим світлом?”
До того ж, на думку автора, деяким людям необхідно пройти всі кола пекла, щоб зрозуміти, що любов – єдиний шлях, який зробить людину щасливим володарем життя, а не рабом обставин.