Лірика Олександра Трифоновича Твардовського (1910-1971) залучає не тільки образністю, майстерністю слова, але широтою тематики, важливістю та вічною актуальністю порушених питань. Пройшовши дорогами Великої Вітчизняної війни (письменник брав участь у фінській війні) в якості співробітника фронтової газети “Червона зірка”, бачачи жахи війни, поет говорив про найголовніше, що турбувало людини, солдата в гіркі й тяжкі хвилини випробувань.
Простими словами розповідає поет про фронтові будні. Вірші його скоріше схожі на нариси, швидкі замальовки епізодів бою, ночівлі, танкової атаки, але за всім цим – неприйняття війни, співчуття загиблим, священна необхідність захисту Батьківщини. (“Розповідь танкіста”, “Будинок бійця”, “Сірник”, “Армійський швець”). Неминущу цінність має лірика воєнних років, лаконічна за формою, але повна напружених роздумів (“Два рядки”, 1943р. – спогад про фінській війні; “Я убитий під Ржевом”, 1945-46гг.). Враження поїздки під Ржев, де йшли важкі бої восени 1942 року, і епізод зустрічі з офіцером-фронтовиком – лягли в основу цього вірша (“…за всю війну з найгірших і гірких до фізичного болю в серці”).
Поема “Василь Тьоркін” – Розуміння суті російського національного характеру. Відгук про поемі І. А. Буніна (“Яка свобода…”.
А. Т. Твардовський бачив своє призначення у збереженні пам’яті, в продовженні спільної справи, за яке віддали життя солдатів Це стало головним мотивом його повоєнної лірики. (“Я знаю, ніякої моєї провини…”, 1966р.; “В той день, коли закінчилася війна”, 1948р.; “”22 червня 1941 року”, “Будинок біля дороги”; “9 травня”, “Синові загиблого воїна” – ці вірші присвячені “жорстокої пам’яті-війни”, У них поет віддає данину поваги частці вдів та матерів загиблих солдатів). Своєю творчістю поет хотів “почесть усім віддати сповна”: і тим, хто не повернувся, і тим, хто живий, – всім, хто вистраждав своїм життям і подвигом цю важку перемогу.