Діти війни. Сьогодні ми часто чуємо це слово з екранів телевізорів, але розуміємо, про кого саме йде мова? Я хочу вам розповісти про цих людей.
Діти війни – це наші з вами бабусі і дідусі, які в роки Великої Вітчизняної Війни були дітьми. На їх долю випали всі жахи цього страшного часу в історії нашої країни. Зруйновані будинки, голод і холод, відсутність продуктів харчування – це тільки мала частина з того, що пережили наші з вами рідні.
Моя бабуся теж належить до цієї категорії – вона дитя війни! Коли почалася Друга Світова Війна, їй було всього 10 років. В родині бабусі було ще троє дітей і мама – моя пробабушка. Мій прадідусь пішов на фронт добровольцем, як і мільйони інших радянських людей, які захищали нашу Батьківщину.
Хліба не було і тому його пекли вдома з того, що можна було зібрати влітку – овес, кукурудза, трава. Картоплю, буряки і помідори вирощували на городах біля своїх будинків. Але не завжди вдавалося зібрати врожай. В село нерідко приїжджали фашисти і забирали продукти, одяг, а в кого був худобу – і його.
Бабуся розповідає, що взимку було дуже холодно і для того, щоб розтопити піч, вони з братами ходили в ліс. Там можна було наламати гілок. Але найяскравішими враженнями для неї завжди залишаються зустрічі з партизанами. Моя бабуся була зв’язковою! Тільки уявіть собі – десятирічна дівчинка, вночі одна в лісі, йде ледве помітною стежкою, щомиті ризикуючи своїм життям, щоб передати важливу інформацію партизанам. Страшно!
Всі негаразди діти війни винесли на своїх тендітних плечах і в післявоєнні роки продовжували допомагати дорослим, коли міста розчищалися від руїн і заново будувалися будинки, школи, лікарні. Подвиг наших предків, які не дивлячись на свій юний вік допомагали “кувати Перемогу”, назавжди збережеться в серцях нащадків та співвітчизників!