Військові дії, у всі часи, це горе, позбавлення та безкінечні жертви. Жертви серед військових, що захищають рідну землю, загарбників, зазіхнули на чуже і мирних людей, не охочих нічиєї смерті і не мають в цій війні ніякого інтересу, але, тим не менш, вмираючі. Але найстрашніше наслідок війни – це дитинство вкрадене у дітей, позбавлення їх непорушного і неотторжимого.
Жахи війни змушують дітей в одну мить стати дорослими. В їх очах і душах назавжди поселяється страх: страх болю, смерті – своєї і близьких. Ці діти не знають радості звичайної розміреного життя, в якій є місце любові і ніжності, пустощів та ігор. Для них існує тільки потреба у виживанні, яка уподібнює тваринам, а все інше відходить на другий план.
Війна коли-небудь закінчитися: поновлюватися будівлі, залечатся рани і суспільство повернеться… до повсякденного життя, але возместиться чи збиток втраченого дитинства? Ніщо і ніколи не поверне час назад і діти, що пережили війну, так назавжди і залишаться з зяючої раною в душі, порожнечу якої не відновити й не заповнити. Побачене ними горе, нескінченна низка смертей і тяжкість автомата в дитячих руках хлопців, які у свої ранні роки стали солдатами, не зможуть стертися з пам’яті, залишаючись душевною травмою. Це – вантаж, який не по плечу навіть дорослому, а недосконала дитяча психіка, часом, не може витримати жахів війни, ламається і спотворюється, не даючи дитині стати повноцінною людиною, яка має власну гідність і віру у світле майбутнє.
Війна здатна зруйнувати все: матеріальне і духовне. Мало того, що вона зазіхає на святе – відбирає у невинних дітей дитинство, яке йде безповоротно, позбавляє їх майбутнього.