Дарована природою краса

Саме спілкування з природою, навіть просто її сприйняття, дарує нам радість. Чому? Напевно, тому, що природа – це непочатий джерело краси, яка не може залишити байдужою навіть самого черствого людини. Краплі ранкової роси можуть сяяти, прекрасніше, ніж цінні каміння. Тендітна травинка, яка вперто пробивається крізь сірий асфальт, безодня нічного зоряного неба, лагідне або сердите море, громаддя гір, політ орла або політ бджоли, нічні співу солов’я або вигин лебединої шиї – все це несе в собі невичерпний заряд краси.

Чарівний світ природи, сповнений дивовижних фарб, чудових звуків, скоєних рухів і форм. І треба лише ширше розкрити очі і уважно прислухатися, щоб стати володарем казкових скарбів і невичерпної радості, порівняно з якими всі інші цінності світу здаються не такими вже й значними. Ні, зовсім не випадково чи не кожен видатний письменник прагнув втілити у своїх творах нетлінну красу природи, передати радість від спілкування з нею. Перечитуючи ліричні переживання героя твору Р. Тютюнника, мимоволі ловлю себе на думці: скільки асоціацій викликає у мене юний Тимко! Згадується маленьке лебедятко – Михайлик, над дитинством якого “Гуси-лебеді летять”, і безіменний герой М. Коцюбинського, і його ж, овіяні чарами природи, Іван і Марічка з “Тіней забутих предків”. А вже з іншим, “зачарованим Десною”, хлопчиком я намагаюся осмислити красу і красу природи.

Досить, напевно, і перерахувати всі прозові і поетичні шедеври народного письменства, в яких звучить натхненний гімн Природі! Але головне, що вони не перестають хвилювати, так як написані щиро, з любов’ю.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам