Мова людини і мову народу відіграють важливу роль у житті. Адже мовою ми мислимо, отже, в ньому проявляється наш менталітет. Саме проблемі значущості мови в житті будь-якої людини і нації в цілому присвятив великий російський вчений Д. С. Лихачов свої міркування.
У якості прикладів, що ілюструють думку про важливість мови для народу, автор наводить вислів В. С. Тургенєва. Він розмірковує також про історичні чинники, що вплинули на лексичне багатство і різноманіття нашої мови.
Розмірковуючи про мову конкретної людини, автор розцінює його як особливість, яка найбільше може нам розповісти про особистості.
Автор вважає, що багатство і краса української мови і були головними факторами, які привели до створення найбільшої російської літератури дев’ятнадцятого століття. Саме багатство і точність мови дають освіченій людині здатність ясно і логічно мислити і сприймати світ у його різноманітті.
З автором неможливо не погодитися. Дійсно, убогість словника не дає людині розуміти складні думки і відчувати складні почуття – адже у нього немає для них назви.
У романі Дж. Оруелла “1984” теж піднімається проблема мови нації. В знеособленому суспільстві існує якийсь “новояз”, який підміняє собою нормальну мову, красивий і здатний висловити думки і почуття, які здаються зайвими правителя держави. Так звані книги в прямому сенсі слова штампують на виробництві; добрі слова выживаются, замінюються гранично розпливчастими і багатозначними, які допомагають швидше не висловлювати, а заплутувати думка.
Протилежну ситуацію ми зустрічаємо в повісті Ст. Распутіна “Дочка Івана, мати Івана”. Син головної героїні Іван відчуває, що головне, що він може протиставити обдурення нації, – це мова, його історію та історію своєї Батьківщини. Це ті самі корені, які не дадуть народу зовсім згинути під напливом товарного обороту і навалою “чужоплемінних” торгашів.
Мова народу – це його головне надбання, те, що дає йому можливість самовизначення та виживання у світі.