Чиновництво в комедії “Ревізор” твір

З творчістю Миколи Васильовича Гоголя у багатьох пов’язані дитячі спогади про жахливий сліпому Вії і страшно красивою паночке. У школі, познайомившись з іншими творами письменника, ми усвідомлюємо, наскільки індивідуальні і не схожі один на одного книги різних періодів його життя.

П’єса “Ревізор” – одне із самих значних і глибоких творів, що оповідає про чиновничестве, ненависному всьому народові, але, на жаль, самому могутньому класі в Росії. Микола Васильович смішить і одночасно доводить глядача до гірких сліз і усвідомлення того, яке жахливе становище склалося в нашому державному апараті.

Я вважаю, говорити окремо про кожну дійову особу комедії не має сенсу. Ми відразу бачимо всю таємницю чиновників і розуміємо, що влада перетворила їх не тільки під хабарників, тобто недобросовісних працівників, але і в огидних людей. Честь, справедливість, благородство, – для цих людей порожній звук, нічого не значущі поняття, на них лише тримається людство.

Але Хлыстаков куди більш цікавий персонаж. Через цей образ автор спілкується з нами і каже, те, що зараз відбувається, допустили ми самі. Практично кожен російська людина тільки й думає про те, як би отримати щось безкоштовно, по блату. Можна сказати, що в нас закладено ген вседозволеності, а влада створює умови для його активації. Гоголь вважає, що потрібно змінювати свідомість і світогляд всього суспільства. Кожен повинен обмірковувати свої дії і розрізняти, що добре, що погано. На жаль, наш народ у чужому оці порошинку бачить, а в своєму колоди не помічає.

Примітно, п’єса була написана при Миколі I в епоху тотальної цензури і пройшла вогонь, воду і мідні труби перш ніж була поставлена. Суспільство того часу сприйняло комедію по-різному. Інтелігенція і творчі кола високо оцінили роботу письменника, але звичайні люди вважали, що персонажі, описані в творі не існують в реальному житті і Гоголь тільки й думає про те, як затьмарити влада. Насправді їм було просто соромно пізнавати себе і своїх близьких у негативних героїв.

Я вважаю, ця п’єса – одна з найбільш актуальних, не втрачають своєї значущості досі, особливо в нашій країні. За такий успіх хвала і честь її творця, але, хотілося б, щоб через півстоліття її читали, як казку про те старого і давно пройшов.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: