Усім своїм творчістю Чехов хотів пробудити в людях бажання “берегти в собі людину”. Чехов вів читача через саме зрозуміле і близьке для нього до великих узагальнюючих висновків про всю систему життя, пробуджуючи громадське громадянську свідомість. Голосним протестом проти душевної вульгарності “небокоптителя” виступив письменник у циклі оповідань, де створені “типові образи существователей”.
В оповіданні “Смерть чиновника” Чехов викриває чиношанування й підлабузництво – типові риси чиновників. В оповіданні зображується зовні кумедний, а по суті трагічний випадок: дрібний чиновник Червяков випадково пчихнув у театрі на лисину важливого генерала, втратив спокій, очікуючи суворого покарання, і, після неодноразових та невмілих спроб вибачитися, вмирає, по суті, від страху. У цьому невеликому епізоді багато сучасники Чехова, як у дзеркалі, побачили себе. У цьому оповіданні крізь зовнішній комізм положень ми бачимо справжній трагізм рабської психології.
На перший погляд смішний зі своїм прагненням ховати самого себе і оточуюче в “футляр” учитель..Бєліков. Але по суті – це грізний мракобіс – породження реакції, що живе у вічному страху “як би чого не вийшло”. Бєліков – вірний охоронець офіційних інструкцій, душитель свободи, ініціативи, фіскал і донощик, був страшний не тільки для неї, але і для всього міста: залякані їм люди бояться голосно говорити, ходити в гості, читати книги, влаштовувати вистави і так далі. Образ Бєлікова – глибоко типовий образ, в якому з великою силою викриті риси прислужників царизму, показано вплив урядової реакції на людське життя, особистість.
Чехов намалював і інші типи людей, що живуть “футлярной” життям. В оповіданні “Агрус” ми бачимо людину, у якого мрія про щастя зводиться до крихітного счастьицу дрібного набувача, а власний агрус стає ідеалом, замінюючим любов і свободу. Чимша – гімалайський втрачає людське: “він погладшав, обрюзг, того гляди і хрюкнет в ковдру”. Хіба не жахливо спостерігати моральну деградацію людини, сірість, безідейність обивательського життя? Хіба не жахливо бачити саму “освічену і талановиту родину в місті” – сім’ю Туркиных, де самозамилування і впевненість у своїх обдарування є основними їх “непогано рисами”?
Історією доктора Старцева Чехов намагається струсити обивателя, показуючи, до чого призводить затхла міщанська атмосфера. На початку життєвого шляху молодого доктора різноманітні життєві інтереси, властиві інтелігентному молодій людині. Він відчуває красу природи, цікавиться мистецтвом і літературою, шукає зближення з людьми, він може любити, хвилюватися, мріяти. Але поступово Старців втрачає все людське, духовно опускається і замикається у своєму маленькому світі, в якому тепер важливі лише гроші, карти та ситну вечерю.
Відмова від громадянських ідеалів, прагнення до приобретательству і наживи, омертвіння душі – все це наслідок міщанської життя. Історії, розказані Чеховим, мимоволі викликають у читача протест проти укладу життя тогочасної Росії, який перетворює людину в духовного виродка. Критика того ладу життя, який морально спустошує людину, перетворюючи його в раба дрібних пристрастей; непримиренна боротьба з обывательщиной, вульгарністю і рабської забитостью особистості – одна з найважливіших тем творчості Чехова.