Булгаков відчував все життя гостру нищить ненависть до всього, що носило в собі хоча б найменші риси обивательщини, дикості і фальші

Час – непідкупний суддя, воно відводить кожному письменникові своє заслужене місце. Сьогодні те Михайла Опанасовича Булгакова, стоїть на книжковій полиці, свідчить про добрий смак читача. Але так було не завжди. Булгаков пережив роки цензурних заборон, страшну цькування у пресі. Але він продовжував писати, навіть допускаючи, що читач ніколи не побачить його творіння.

Знаючи життєвий шлях цього письменника, важку долю багатьох його творів, можна зрозуміти, чому з такою гіркотою, нищівним сарказмом він описує звичаї сучасних йому “служителів музи”. У романі “Майстер і Маргарита” письменник знайомить нас з жорстоким світом псевдолитераторов. Це дурні, злісні, обласкані владою халтурники. Про них добре сказав прозревающий поет Іван Бездомний, викриваючи Рюхіна: “Типовий кулачок по своїй психології, але кулачок ретельно маскирующийся під пролетаря. Подивіться на його пісну фізіономію і звірите з тими звучними віршами, які він написав до першого числа. “Взвейтесь” так “Розвійтеся”… А ви загляньте до нього всередину… ви ахнете”. Страшно стає від того, що долею такого істинного художника, як Майстер, розпоряджаються бездарні і боягузливі лжелитераторы.

У цьому ж романі ми знайомимося з таким представником “пишучої братії”, як голова Массолита Михайло Берліоз. Цей “служитель муз” давно продав свій талант. Тепле містечко йому стало набагато дорожче справжнього твору мистецтва. Берліоз вже не здатний відрізнити справжній витвір мистецтва від халтури, а справжнього Художника – від ремісника.

У своїх творах Булгаков зі всією силою таланту, з властивою тільки йому іронією і сарказмом викриває вульгарність і підлість, ницість і несмак у всіх сферах людського життя. Так, в “Майстрі і Маргариті” він гірко висміює звичаї сучасних йому москвичів. Ці люди ласі до “безкоштовних грошей”. Як тільки з-під купола вар’єте починають сипатися гроші – виховані і благовидні, на перший погляд, люди моментально перетворюються на тварин. У гонитві за купюрами вони забувають про все: “В бельетажі почувся голос: “Ти чого хапаєш? Це моя! До мене летіла!” і інший голос: “Так ти не штовхайся, я тебе сам як толкану!” І раптом почулася плюх”.

Несхвально ставиться письменник і до надмірного захоплення мешканок Москви закордонними речами. З-за модної штучки з Парижа вони забувають про свою гідність. Воланду нічого не залишається, як провчити їх, в один момент знищивши всю одяг, надіти на модниць.

Але це не найстрашніші вади сучасників Булгакова. Письменник показує нам, що люди його часу непорядочны (Семплияров з його “сімейної” історією), користолюбні (Никанор Іванович Босий). Вони лінуються, хамлять, подличают, відчайдушно брешуть. Чого варті, наприклад, співробітники вар’єте – Степу Лиходіїв, Римський, Варенуха. У своєму романі Булгаков карає їх, караючи за вади.

Письменник не міг і не хотів миритися з абсурдом, що панує в Росії 20-30 років. Він тонко іронізує над загальним страхом перед іноземними шпигунами, поширеним у той час в країні, і гірко – над поголовним безбожництвом в Радянській Росії.

Булгаков, як будь-яка творча людина, володів тонкою душевною організацією. Він дуже гостро сприймав все, що відбувалося в його країні. Саме тому письменник не міг не переживати, бачачи трагічність існування в Радянській Росії, не відчувати ті страшні процеси, які в ній відбувалися. У повісті “Собаче серце” Булгаков висловив своє ставлення до всього, що бачив навколо.

В результаті насильницької операції, виробленої професором Преображенським, з чарівного пса Шарика виходить “така мерзота, що волосся дибки стає”. Кульок ганяється за кішками, спить на помостах в кухні, кидає недопалки на підлогу, непристойно лається, пристає до Зіні, краде. Але це ще не найстрашніше. Він, відчувши свою повну безкарність, приналежність до “пролетарського класу”, шантажує беззахисну дівчину, пише доноси на професора Преображенського і навіть загрожує йому. Можна сказати, що вчений створив “мертву душу”, здатну тільки знищувати і винищувати.

У лічені місяці пролетар Кульок долає шлях від “нічого” до “всьому”. Ми розуміємо натяк Булгакова на революційні події 1917 року. Поліграф Поліграфович, як представник “трудового елементу”, заручається підтримкою влади, отримує паспорт, влаштовується на керівну посаду. Тепер він може творити все, що йому підкаже “класова ненависть”. Кульок – “корисний” член нового суспільства, що володіє “вже не собачим, а саме людським”, “самим паршивим з усіх існуючих в природі” серцем.

Фінал повісті відображає ставлення Булгакова до пролетарської революції і новим господарям положення. Кульок знову перетворюється в Кульки і починає займатися своїми, призначеними йому природою, справами…

На закінчення з упевненістю можна сказати, що Булгаков все своє життя боровся проти негативних людських якостей, що заважають вільно жити і творити. У своїх творах він тонко й іронічно висвічував і висміював пороки людей, допомагаючи нам позбуватися від них і робити життя кращим.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь