Творчий шлях письменника Максима Горького розпочався з публікації в 1892 році оповідання “Макар Чудра”. У 1894 році були написані оповідання “Челкаш” і “Стара Ізергіль”. І тоді ж читач уперше познайомився з героями автора-початківця – босяками.
Відмінною рисою цих героїв є горда непокірність долі, волелюбність. У романтичних оповіданнях раннього М. Гіркого втілена мрія про красу і сенс буття. Його босяки по-своєму мудрим. Так, Макар Чудра, спостерігаючи за протиріччями людської натури, каже: “Смішні вони, ті твої люди. Збилися в купу і тиснуть один одного, а місця на землі он скільки. “Босяках Горького приваблює розуміння суєтності життя, яку вони заперечують. “І бачу я, не живуть люди, все приміряються”, говорить Ізергіль. Босяки завжди протиставлено світу, в якому живуть. З одного боку, тому що ці герої надходять противоправо. Так, Челкаш – злодій і шахрай. “Він відчував себе самотнім, вирваним і викинутим назавжди з того порядку життя, в якому виробилася та кров, що тече в його жилах”. Але це не тільки тому, що він здавався собі негідним, а тому що не хотів занурюватися в життєву скверну. Адже насправді мораль деяких цілком, здавалося б, шанованих людей виявляється помилковою. Досить згадати, як Гаврило хотів убити Челкаша, щоб привласнити собі його гроші. Герой чи Челкаш, з презирством віддав йому ці гроші, чи жертва? І те, і інше. Герой тому, що найвищим прагненням його була свобода, а найвищою цінністю людське життя. Жертва, тому що суспільство виключило його з своєї системи і його життя нічого не варто за мірками хибної суспільної моралі, яку засвоїв Гаврило. А Радда і Лойко Зобар з оповідання “Макар Чудра”? Вони жертви своєї безмірної волелюбності і національної гордості, але вони і герої, тому що втілюють прагнення до свободи, недоступною, неможливою в людському суспільстві. Нерозв’язне протиріччя між суспільством і особистістю – ось що представляють образи босяків, які часто свідомо йдуть від світу людей. І на думку М. Гіркого, здається, босяки все ж скоріше герої, ніж жертви.