Біблійні мотиви в ліриці Тютчева

Вже сучасники називали його Тютчева

Поетом думки. Дійсно, Тютчев у своїй творчості виступає не тільки як великий майстер поетичного слова, але і як мислитель. По відношенню до Тютчеву ми вправі говорити не тільки про світовідчуття, світогляді, але і про його світоглядної системи. Правда, вона отримала своєрідне вираження і не втілилася у філософському творі, а в повних художньої досконалості віршах. Філософські думки поета, якими пройняті створені ним образи і картини, поетичні висловлювання не являють собою розрізнених тез, суперечливих узагальнень, викликаних різними подіями життя. В його поетичних філософських созерцаниях і роздумах є внутрішня зв’язок, а у віршах інтенсивність філософської думки має певну цілеспрямованість.

Останнім часом, у зв’язку з очікуваним кінцем світу, стало дуже модно звертатися до існуючих прогнозів, складати особисті та сімейні гороскопи, намагатися зазирнути в майбутнє. Серед філологів і літературознавців існує тенденція пошуку біблійних мотивів у творчості письменників і поетів.

Мета мого реферату – виявити і показати на прикладах наявні в ліриці Ф. В. Тютчева біблійні мотиви. Для досягнення даної мети було поставлено ряд завдань:

1. Ознайомитися з біографією поета.

2. Охарактеризувати натурфілософські світоглядну систему Ф. В. Тютчева.

3. Простежити у творчості автора біблійні мотиви.

4. Виявити причини розладу людини з природою в ліриці Ф. В. Тютчева.

Вирішення цих завдань і присвячені чотири глави мого реферату.

Глава I:Сторінки життя Ф. В. Тютчева

Першою біографічної рисою в житті Тютчева, і дуже характерною, відразу кидається в очі, представляється неможливість скласти його повну, детальну біографію. Проте ж, незважаючи на убогість зовнішнього біографічного матеріалу, ми все-таки в стані намітити – і намітимо зараз ті зовнішні біографічні межі, всередині яких вчинялася самовиховання його таланту, взагалі його внутрішнє духовне життя, а тільки вона і цілком заслуговує серйозного, громадської уваги.

Федір Іванович був другий, менший, син Івана Миколайовича та Катерини Львівни Тютчева і народився в 1803 році 23 листопада, в родовому тютчевском маєтку, селі Овстуг Орловської губернії Брянського повіту. Тютчева належали до старовинного російського дворянства. В половині XVIII століття, якщо вірити записам Добриніна, брянські поміщики Тютчева славилися лише розгулом і свавіллям, які доходили до шаленства. Проте батько Федора Івановича, Іван

Герб роду Тютчева,1802г. сімейних властивостей, але, навпаки, відрізнявся незвичайним добродушністю, м’якістю, рідкісною чистотою звичаїв і користувався загальною повагою. Закінчивши свою освіту в Петербурзі, в грецькому корпусі, заснованому Катериною в ознаменування народження великого князя Костянтина Павловича і під впливом думки про “Грецькому прожекті”, Іван Миколайович дослужився в гвардії поручика і на 22 році життя одружився на Катерині Львівні Толстой, яка була вихована, як дочка, рідний своєю тіткою, графинею Остерман. Потім Тютчева оселилися в Орловській селі, на зиму переїздили до Москви, де мали власні будинки і підмосковну дачу, – одним словом, зажили тим відомим способом життя, яким жилося тоді так вільно і мирно майже всьому російському заможного, досужему дворянству, не належав до чиновної аристократії і не стурбованим державною службою. Нічим Не виділяючись із загального типу московських боярських будинків того часу, будинок Тютчева – відкритий, гостинний, охоче відвідуваний численною ріднею і московським світлом – був зовсім чужий інтересам літературною, і в особливості російської літератури. Привітний і щедрий господар був, звичайно, людина розсудлива, з спокійним здоровим поглядом на речі, але не мав ні яскравим розумом, ні талантами. Тим не менш в натурі його не було ніякої вузькості, і він завжди готовий був визнати і поважати права чужій, більш даровитой природи. Е. Л. Тютчева, мати поета 1776-1866.

У цій родині народився Федір Іванович. З найперших років він опинився в ній якимось особняком, з ознаками вищих дарувань, а тому негайно ж став улюбленцем і улюбленцем бабусі Остерман, матері і всіх оточуючих. Це пустощі, без сумніву, відбилося згодом на утворенні його характеру: ще з дитинства він став ворогом всякого примусу, всякого І. Н. Тютчев, напруження волі і важкої роботи. На щастя, дитина батько поета 1768-1846. був добросердечен, лагідного, ніжної вдачі, чужий всяких грубих нахилів; всі властивості і прояви його дитячої природи були скрашены якийсь особливо тонкою, витонченою духовністю. Завдяки своїм надзвичайним здібностям, навчався надзвичайно успішно. Але вже й тоді не можна було не помітити, що навчання не було для нього працею, а як би задоволенням природної потреби знання.

До честі батьків Тютчева треба сказати, що вони нічого не щадили для освіти свого сина і по десятому році його, негайно “після французів”, запросили до нього вихователем Семена Єгоровича Раича. Вибір був вдалий. Чоловік учений і разом цілком літературний, відмінний знавець класичної стародавньої та іноземної словесності, Раїч став відомий у нашій літературі перекладами у віршах Вершлиевых “Георгик”, Тассова “Звільненого Єрусалима” і Ариостовой поеми “Несамовитий Орланд”.

Годі й говорити, що Раїч мав великий вплив на розумовий і моральне складання свого вихованця і затвердив в ньому літературний напрям. Під його керівництвом Тютчев чудово опанував класиками і зберіг це знання на все життя: навіть у передсмертній хвороби, розбитого паралічем, йому траплялося приводити на пам’ять цілі рядки з римських істориків. Учень скоро став гордістю вчителя і вже 14-ти років перевів дуже порядними віршами послання Горація до Меценату. Раїч, як член заснованого в 1811 році Раїч (Амфітеатров)в Москві Товариства любителів російської Семен Єгорович словесності, не забарився подати цей переклад суспільству, де, на одному зі звичайних засідань, він був схвалений і прочитаний вголос славнейшим в той час московським критичним авторитетом – Мерзлякова. Слідом за тим, в надзвичайному засіданні 30-го березня 1818 року, товариство вшанувало 14-ти річного перекладача званням “співробітника”.

В цьому ж 1818 році Тютчев вступив у Московський Університет, тобто став їздити на університетські лекції та спершу – в супроводі Раича, який, втім, невдовзі, саме на початку 1819 року, розлучився зі своїм вихованцем.

Зі вступом Тютчева в університет будинок його батьків побачив у себе нових, небувалих у ньому досі відвідувачів. Радо приймалися і пригощалися старими і знаменитий Мерзляков, і викладач грецької словесності в університеті Оболенський, і багато інші вчені і літератори: співрозмовником був 15-ти річний студент, який дивився вже зовсім “розвиненим” молодим людиною і з яким всі охоче вступали в серйозні розмови і дебати. Так тривало до 1821 року. В цьому році, коли Тютчеву не було ще й 18-ти років, він здав відмінно свій останній іспит і отримав кандидатську ступінь.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: