Автопортрет героїні в п’єсі Котляревського “Наталка Полтавка”

“Наталку Полтавку” В. Котляревського називають “праматір’ю українського театру”. Справді, саме з цього твору починається наша драматургія, саме ця полтавська дівчина відкрила галерею образів прекрасних українок, якими так захоплювався весь світ. Важко знайти твір, який мав би таке довге і щасливе життя.

Мабуть, немає в Україні театру, де б не зверталися до цієї п’єси. Все в ній приваблює: і прекрасну мову, і виразні діалоги, і зворушлива історія кохання… Але є ще одна обставина величезної популярності “Наталка Полтавка” – мелодійні пісні, створені видатним українським композитором М. Ст. Лисенко.

Завдяки чарівній музиці “Наталка Полтавка” стала улюбленою оперою, яку хочеться не тільки дивитися, але ще й слухати і насолоджуватися. Роль пісень у драмі В. Котляревського надзвичайно важлива.

По-перше, вони створені на основі народних, що забезпечило п’єсі неповторну атмосферу, задушевну й урочисту, веселу і серйозну. Не можуть не зворушити пісня Наталки “Віють вітри” та пісня Петра “Сонце низенько”. А як люблять в народі дотепну пісню виборного “Ой під вишнею, під черешнею”!

Але головне, що всі пісні тісно пов’язані з образами героїв, допомагають їм висловити свої почуття, розкрити свій характер. “Віють вітри, віють буйні, дерева гнуться. О, як болить моє серце, а сльози не ллються “, – співає Наталка, розповідаючи свою сумну історію, ділиться своїм горем і надією побачити милого. А в кінці п’єси, дочекавшись Петра, Наталія сяє радістю, тепер її пісня бадьора й оптимістична: “Я з Петром своїм щаслива, я весела, Я Петра люблю душею, Він один володіє їй”.

Пісня стала своєрідним дзеркалом характеру пристава. Досить послухати “Всякому городу нрав і права”, щоб зрозуміти цю людину, його життєву філософію: “Всякий, хто вище, то нижчого гне, Дужий безсилого давить і жме. Бідний багатого слуга, кориться, гнеться пред ним, як дуга”.

Нечесний, підступний пристав виправдовує свої ганебні вчинки у відношенні до інших людей нібито незмінним законом: “Хто ж є на світі, щоб був без гріха. “І зовсім інші ідеали у Петра й Миколи. Вони шанують правду, вірність, цінують мужність і стійкість. Саме про це пісня Миколи про Ворсклі, в якій прославляється козацька доблесть у боротьбі з ворогами рідного краю.

І. П. Котляревський недарма вважається “батьком української літератури” Він все робив першим: звернувся до живої народної мови, відтворив український національний побут, оспівав душевну красу простої людини-трудівника, висміяв лицемірство, підступність і безсердечність поміщиків. А в “Наталці Полтавці” письменник вперше так широко використав народно-пісенне багатство української мови. Пісні героїв п’єси сповнені краси і ніжності, мудрості і мелодійності.

Саме ці риси притаманні українському народові, чиє безсмертя стверджував своїми творами В. П. Котляревський.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь