План
19 лютого 1861 року в Росії відбулася довгоочікувана реформа – скасування кріпацтва, одразу ж сколихнула все суспільство і викликала хвилю нових проблем, головну з яких можна виразити рядком із вірша Некрасова: «Народ звільнений, але чи щасливий народ?..». Співак народної життя, Некрасов і в цей раз не залишився осторонь – з 1863 р. починає створюватися його поема «Кому на Русі жити добре», що оповідає про життя в пореформеній Русі. Твір вважається вершинним у творчості письменника і до сьогоднішнього дня користується заслуженою любов’ю читачів. Водночас, незважаючи на свій удаваним простим і стилізований під казковий сюжет, він є дуже непростим для сприйняття. Тому проведемо аналіз поеми «Кому на Русі жити добре», щоб глибше зрозуміти його сенс і проблематику.
Історія створення
Поему «Кому на Русі жити добре» Некрасов створював з 1863 по 1877 рік, а окремі задуми, за свідченням сучасників, виникли у поета ще в 1850-х роках. Некрасов хотів викласти в одному творі все, що, як він казав, «я знаю про народ, усе, що мені довелося почути з уст його», накопичене «по слову» за 20 років життя. На жаль, із-за смерті автора поема залишилася незакінченою, вийшло тільки чотири частини поеми і пролог.
Після смерті автора видавці поеми зіткнулися зі складним завданням – визначити, в якій послідовності публікувати розрізнені частини твору, т. к. Некрасов не встиг з’єднати їх в одне ціле. Задача була вирішена К. Чуковським, який, спираючись на архіви письменника, прийняв рішення друкувати частини в такому порядку, в якому вони відомі сучасному читачеві: «Последыш», «Селянка», «Бенкет на весь світ».
Жанр твору, композиція
Існує багато різних жанрових визначень «Кому на Русі жити добре» – говорять про неї, як про «поеми-подорожі», «Російської Одіссеї», відомо навіть таке заплутане визначення як «протокол своєрідного всеросійського селянського з’їзду, неперевершена стенограма дебатів з гострого політичного питання». Тим не менш, є і авторське визначення жанру, з яким погоджується більшість критиків: поема-епопея. Епопея передбачає зображення життя цілого народу в якій-небудь вирішальний момент історії, будь то війна, чи інше соціальне потрясіння. Автор описує те, що відбувається очима народу і часто звертається до фольклору як засобу показати народне бачення проблеми. Епопея, як правило, не має одного героя – героїв багато, і вони грають більше сполучає, ніж важливу роль. Поема «Кому на Русі жити добре» підходить під всі ці критерії і сміливо може бути названа епопеєю.
Тема та ідея твору, герої, проблематика
Сюжет поеми простий: «на стовпової дороженьке» сходяться семеро мужиків, які засперечалися, кому краще живеться на Русі. Щоб це з’ясувати, вони вирушають у мандрівку. У зв’язку з цим тему твору можна визначити як широкомасштабне оповідання про життя селян в Росії. Некрасов охопив майже всі сфери життя – за час своїх мандрівок мужики познайомляться з різними людьми: попом, поміщиком, жебраками, п’яницями, торговцями, перед їх очима пройде колообіг людських доль – від раненого солдата до колись всесильного князя. Ярмарок, острог, важка праця на пана, смерть і народження, свята, весілля, торги і вибори бургомістра – нічого не сховалося від пильного погляду письменника.
Неоднозначним є питання про те, кого ж вважати головним героєм поеми. З одного боку, формально вона має семеро головних героїв – мужиків, що мандрують у пошуках щасливої людини. Виділяється також образ Грицька Добросклонова, в особі якого автор змальовує майбутнього народного рятівника і просвітителя. Але крім цього, у поемі виразно простежується образ народу як образ головної дійової особи твору. Народ постає як єдине ціле в сценах ярмарку, масових гулянь («П’яна ніч», «Бенкет на весь світ»), сінокосу. Всім світом приймаються різні рішення – від допомоги Ніну до виборів бургомістра, навіть зітхання полегшення після смерті поміщика виривається у всіх одночасно. Не індивідуалізовані і сім мужиків – вони описані максимально коротко, не мають своїх окремих рис і характерів, переслідують одну і ту ж мету і навіть говорять, як правило, всі разом. Другорядні персонажі (холоп Яків, сільський староста, Савелій) прописані автором куди більш детально, що дозволяє говорити про спеціальне створення з допомогою семи мандрівників умовно-алегоричного образу народу.
Життя народу так чи інакше стосуються і всі проблеми, подымаемые Некрасовим в поемі. Це проблема щастя, проблема пияцтва та моральної деградації, гріха, взаємин старого і нового укладу життя, свободи і несвободи, бунту і терпіння, а також характерна для багатьох творів поета проблема російської жінки. Проблема щастя в поемі є основоположною, і розуміється різними персонажами по-різному. Для попа, поміщика і інших наділених владою персонажів щастя представляється у вигляді особистого добробуту, «пошани і багатства». Мужицкое щастя складається з різних нещасть – ведмідь намагався задерти, але не зміг, на службі били, але до смерті не вбили… Але є й такі персонажі, для яких не існує свого, особистого щастя окремо від щастя народного. Такий Ермил Гірін, чесний бургомістр, такий і з’являється в останній главі семінарист Гриша Добросклонов. В його душі любов до бідної матері переросла і злилася з любов’ю до такою ж бідною батьківщині, для щастя і просвіти якої і планує жити Гриша.
З Гришиного розуміння щастя виростає головна ідея твору: справжнє щастя можливе лише для того, хто не думає про себе, і готовий витратити все своє життя для загального щастя. Заклик любити свій народ таким, яким він є, і боротися за його щастя, не залишаючись байдужим до його проблем, виразно звучить протягом усієї поеми, і в образі Гриші знаходить своє остаточне втілення.
Художні засоби
Аналіз «Кому на Русі жити добре» Некрасова не може вважатися повним без розгляду засобів художньої виразності, використаних в поемі. В основному це використання усної народної творчості – одночасно і як об’єкт зображення, для створення більш достовірної картини селянського життя, так і як об’єкт вивчення (для майбутнього народного заступника, Гриші Добросклонова).
Фольклор в текст вводиться або прямо, як стилізація: стилізація прологу під казковий зачин (міфологічне число сім, скатертина-самобранка і інші деталі красномовно про це говорять), або ж опосередковано – цитати з народних пісень, відсилання до різних фольклорним сюжетам (найчастіше до билин).
Стилізована під народно-пісенну й сама мова поеми. Звернемо увагу на велику кількість діалектизмів, на зменшувально-пестливі суфікси, численні повтори і використання стійких конструкцій в описах. Завдяки цьому «Кому на Русі жити добре» може сприйматися як народна творчість, і це не випадково. В 1860-ті роки якраз виник підвищений інтерес до народної творчості. Вивчення фольклору сприймалося не тільки як наукова діяльність, але і як відкритий діалог інтелігенції з народом, що, безумовно, було Некрасову близько в ідейному плані.
Висновок
Отже, розглянувши твір Некрасова «Кому на Русі жити добре», можна з упевненістю укласти, що, незважаючи на те, що воно залишилося незакінченим, вона все ж представляє величезну літературну цінність. Поема залишається актуальною аж до сьогоднішнього дня і може викликати інтерес не лише дослідників, але й у звичайного читача, який цікавиться історією проблемами російського життя. «Кому на Русі жити добре» неодноразово інтерпретувалося і в інших видах мистецтва – у вигляді сценічної постановки, різних ілюстрацій (Соколов, Герасимов, Щербакова), а також лубочної картинки на даний сюжет.
Тест по твору