Епізод битви Мцирі з барсом є в поемі ключовим, а також найбільш відомим і вивченим. Він неодноразово ілюструвався художниками (згадаймо малюнки О. Пастернака, Дубовського або ж гравюри, виконані Константиновим до поеми — у кожного з них цей епізод знаходить своє відображення). Для критиків і літературознавців, які вивчали поему, аналіз епізоду бою Мцирі з барсом також має першорядне значення. В ньому зосереджені і розкриваються всі риси характеру головного героя, тому бій з барсом Мцирі служить ключем до розуміння твору.
У невеликій за розміром поемі «Мцирі» епізоду з барсом приділено цілих чотири строфи (16-19). Відводячи для нього стільки місця і розміщуючи сцену бою в середині поеми, Лермонтов вже композиційно підкреслює значимість епізоду. Спочатку докладно описується барс. Важливо зауважити, що характеристика дикого звіра в устах Мцирі дається без найменшого страху або ворожості, навпаки, юнак заворожений красою і силою хижака. Шерсть на ньому «відливалася сріблом», очі світяться, як вогні. У нічному лісі, під мінливим місячним світлом, він схожий на живу казку, на одну з тих неймовірно стародавніх переказів, які могли б розповідати Мцирі-дитині його мати і сестри. Хижак, так само як і Мцирі, насолоджується вночі, він грає, «весело верещить». «Весело», «ласкаво», «граючи» — всі ці визначення нагадують більше не про звіра, а про дитину, якою (дитя природи), барс і є.
Барс в поемі Мцирі символізує міць дикої природи, для якої і він, і Мцирі — рівнозначно важливі частини. Звір і людина тут однаково прекрасні, однаково гідні життя і, найголовніше, однаково вільні. Для Мцирі битва з барсом служить перевіркою його сил, можливістю показати свою силу, не находившую належного застосування в монастирі. «Рука долі» вела героя зовсім іншим шляхом, і він звик вважати себе слабким, придатним тільки до молитов і постів. Проте отримавши верх над хижаком, він може з гордістю вигукнути, що «бути б міг у краю батьків Не з останніх молодців». Завдяки великій кількості дієслів, що позначають швидку зміну дії: «рвонувся», «сіпнувся», «встиг встромити», які використовують Лермонтов, можна повною мірою уявити собі дивовижний епізод сутички з барсом Мцирі: динамічний, насичений подіями. Протягом всієї сцени у читача не згасає тривога за героя. Але Мцирі перемагає, перемагає не стільки барса, скільки уособлені в ньому сили природи і долі, ворожі герою. Як би не був сильний суперник, Мцирі все ж зумів взяти вгору, і, як би не був темний ліс, Мцирі не відступиться від свого бажання повернутися на батьківщину. Поранений після битви, з глибокими слідами кігтів на грудях, він все ж продовжує шлях!
Сцена битви з барсом має кілька витоків. Перш за все в її основу ліг творчо оброблений Лермонтовим грузинський епос, що оповідає про битву юнаки і звіра. Невідомо, чи був автор знайомий з поемою Шота Руставелі, увібрала в себе всі основні мотиви цього епосу, але він однозначно чув різні грузинські пісні й перекази. Їх збору він присвятив кілька років свого життя (спочатку в дитинстві, а потім під час подорожі по Військово-Грузинській дорозі). Видно в епізоді і відгомін поеми великого духовного учителя Лермонтова — Пушкіна. В його поемі «Тазит» зустрічаються такі рядки: «Ти в горло сталь йому встромив, / І тричі тихо повернув». Аналогічним чином Мцирі розправляється з барсом: «Але в горло я встиг встромити / І там два рази повернути Моє оружье…». Поема «Тазит» також присвячена горянам, однак там вони зображені примітивними і дикими, нужденними в освіті. Лермонтов, вкладаючи слова пушкінського героя в уста позитивного героя Мцирі, полемізує з Пушкіним. Монастир, несучий «просвіта», виявився для Мцирі в’язницею. А от дикий звір, дав йому пізнати радість чесної сутички, став одним: «І ми, сплетясь, як пара змій, / Обійнявшись міцніше двох друзів»… Природа, а не цивілізація — ось що є для нього справжньою цінністю, і в епізоді з барсом поет зображує її найбільш любовно і ретельно.
Тест по твору