Ще за життя драматурга п’єси Р. Ібсена визнавалися новаторськими, а їх автора цілком справедливо називали творцем аналітичної драми ХІХ століття, яка відроджувала традиції античної драматургії.
Композиція п’єс Ібсена пов’язувалася з будовою трагедії Софокла “Цар Едіп”, уся дія якої підкорена розкриттю таємниці – з’ясуванню подій, які відбувалися колись. Поступове наближення до таємниці створює сюжетну напругу, а остаточне розкриття – розв’язку, яка визначає подальшу долю героїв. Така будова дає можливість створити дуже напружений сюжет. Глядач (або читач), якому показується певна життєва ситуація, повинен думати не тільки над тим, що буде далі, але і над тим, що було в минулому, що призвело до цієї ситуації. Така композиція отримала назву аналітичної.
Р. Ібсен використовує аналітичну композицію, щоб показати невідповідність між зовнішніми проявами життя і його справжньою сутністю. Він добре знав проблеми, що постають перед людиною в житті, зрозумів, що зовнішній добробут приховує чимало трагедій. Аналітична композиція, за Ібсеном, означала розкриття внутрішнього трагізму, що приховується за зовнішньо спокійною дійсністю.
Так побудована п’єса “Ляльковий дім”, в якій розкривається сутність зовні спокійного сімейного життя адвоката Хельмера, насправді ж побудованого на обмані і егоїзмі. Аналітична композиція визначається і тим, яку роль у долі героїв відіграють події, що відбулися задовго до початку дії. У п’єсі “Ляльковий дім” ці сюжетні таємниці стають рушійними силами у розгортанні дії, в розвитку характерів героїв.
На початку п’єси головна героїня Нора, дружина адвоката Хельмера, справляє враження жінки, не здатної приймати самостійні, сміливі рішення, що вона підкорилася авторитету свого чоловіка, якого вважає взірцем всіх чеснот. Здається, що всі її життєві інтереси, всі сили віддані сім’ї, чоловіка, дітей. Але поступово читач розуміє, що таке враження оманливе. З’ясовується, що Нора приховує від свого чоловіка щось дуже важливе для неї і їх подружнього життя, щось, що Хельмер не вибачить їй, що сприйме як ганьбу. Зовнішнє дію п’єси організовує наближення до цієї таємниці: Нора постійно під загрозою викриття, вона робить спроби, щоб відтягнути момент, коли її чоловік прочитає лист від лихваря, що лежить у поштовій скриньці. Вже в зовнішньому дії читач знаходить певні авторські натяки, що сутність Нори і Хельмера, а тому і їх шлюбу, зовсім не така, якою здається. Ця сутність, внутрішнє неблагополуччя, окреслюється в деталях, в окремих, на перший погляд, випадкових висловлюваннях. Але читача чомусь ніби дратують монологи Хельмера, трохи демагогічні й задовгі, в яких він ніби милується своїми чеснотами. Насторожує його зверхнє ставлення до дружини, нерозуміння її внутрішнього стану. Нора, навпаки, вражає влучністю деяких висловів, умінням володіти собою. Поступово розкривається таємниця, яку приховувала Нора. Вона підробила підпис свого батька, щоб добути грошей. Хельмер сприймає це як ганебний вчинок, не хоче навіть задуматись, які причини цього вчинку. Нора вражена, як Хельмер думає тільки про те, які наслідки цей вчинок Нори буде мати для нього, як всі його чесноти обертаються просто егоїзмом. Ні те, що у Нори не було іншого способу добути гроші для лікування його самого, Хельмера, ні те, що своїм вчинком вона нікому не зашкодила, не беруться ним до уваги. Кілька років тому Хельмер важко захворів, лікування вимагало чималих грошей. У Нори не було, до кого звернутися, бо єдина, крім чоловіка, близька для неї людина – батько, був при смерті й вже не міг підписувати жодних документів. Нора була єдиною спадкоємницею. Вона підробила підпис батька і врятувала свого чоловіка.
Розкриття таємниці – розв’язка п’єси – остаточно розвіює ілюзії про благополуччя і щастя Хельмеров, зриває маски з героїв. Нора постає як сильна, цілісна натура, яка може сама вирішувати свою долю. Її розрив з чоловіком, в якому вона зневірилась, її небажання залишатися “лялькою” – яскравий цьому доказ. Аналітична композиція п’єси дала можливість автору поставити питання про становище жінки в сім’ї, про відповідальність особистості перед собою і світом і суспільства перед особистістю.