Вірші Пушкіна про природу для дітей

Вірші Пушкіна про природу для дітей

Олександр Сергійович Пушкін любив писати про природу, особливо осінньої. Саме в цю золоту пору поетові добре писалося і багато його кращих віршів (і не тільки про природу) було написано як раз восени. Починаєш читати вірші Пушкіна про цій порі року і з нетерпінням чекаєш час, коли «роняє ліс багряний свій убір…» і «день і ніч кружляє жовтий лист».

У нашій добірці вірші Пушкіна про природу всіх часів року. А для зручності вони розділені за віком: для дошкільнят, для дітей 1-2-3-4 класів, для 5-6 і для старшокласників 9-10 класів.

Усмішкою ясною природа крізь сон зустрічає ранок року

Вірші Пушкіна про природу для дошкільнят, які легко навчаються

Уривок з вірша «Зимовий вечір»

Буря мглою небо криє,
Вихори снігові крутячи;
Те, як звір, вона завоет,
Те заплаче, як дитя,
Те по покрівлі застарілої
Раптом соломою зашумить,
Те, як подорожній запізнілий,
До нас у віконце застукає.

Чарівниця-зима

Ось північ, наганяючи хмари,
Дихнув, завив і ось сама
Йде чарівниця-зима.

Вірші Пушкіна про природу для дітей

Прийшла, розсипалася жмутами

Повисла на суках дубів,
Лягла хвилястими килимами
Серед полів навколо пагорбів.

Брега з недвижною рікою
Зрівняла пухкою пеленою;
Блиснув мороз, і ми ради
Проказам матінки-зими.

Вже небо восени дихало…

Вже небо восени дихало,
Вже рідше сонечко блищало,
Коротше ставав день,
Лісів таємничий покров
З печальним шумом оголювалася,
Лягав на поля туман,
Гусей крикливих караван
Тягнувся на південь: наближалася
Досить нудна пора;
Стояв листопад вже біля двору.

Про весну…

Гнані весняними променями,
З навколишніх гір вже снігу
Втекли каламутними струмками
На потоплені луки.

Усмішкою ясною природа
Крізь сон зустрічає ранок року;
Синея сяють небеса.
Ще прозорі, ліси
Як ніби пухом зеленіє.

Бджола за даниною польовий
Летить з келії воскової.
Долини сохнуть і рясніють;
Стада шумлять, і соловей
Вже співав у безмовності ночей.

Стрекотунья білобока…

Стрекотунья білобока,
Під калиткою моєї
Скаче строката сорока
І пророкує мені гостей.

Дзвіночок небувалий

У мене дзвенить у вухах,
На зорі променисто-червоною,
Сріблиться сніговий прах.
1829 р.

Береза

Біла береза
Під моїм вікном
Принакрылась снігом,
Точно сріблом.

На пухнастих гілках
Снежною облямівкою
Розпустилися кисті
Білою бахромою.

І стоїть береза
В сонній тиші,
І горять сніжинки
В золотому вогні.

А зоря, ліниво
Обходячи навколо,
Обліплює гілки
Новим сріблом.

Жодне з часів року не викликало у Пушкіна такого чарівності, як осінь.

Вірші Пушкіна про природу для дітей

Мороз і сонце – день чудовий!

Вірші Пушкіна про природу для 1-2-3-4 класів

Ще дмуть холодні вітри…

Ще дмуть холодні вітри
І наносять утренни морози.
Тільки що на проталинах весняних
Показались ранні квіточки,
Як з дивовижного царства воскового,
Із запашної келейки медової
Вилетіла перша бджілка,
Полетіла по раннім квіточкам
Про червоної весни поразведать,
Скоро ль буде гостя дорога,
Скоро луки позеленіють,
Скоро ль у кучерявою у берези
Розпустяться клейкі листочки,
Зацвіте черемха духмяна (.
1828 р

У той рік осіння погода

У той рік осіння погода
Стояла довго на дворі,
Зими чекала, чекала природа.
Сніг випав тільки в січні
На третю ніч.
Прокинувшись рано,
У вікно побачила Тетяна
Вранці побелевший двір,
Куртини, покрівлі і паркан,
На стеклах легкі візерунки,

Дерева в зимовому сріблі,
Сорок веселих на дворі
І м’яко вистелені гори
Зими блискучим килимом.
Все яскраво, все біло навкруги.

Я знаю край: там на брега…

Я знаю край: там на брега
Відокремлено море хлюпає;
Там рідко падають сніги,
Безхмарно там сонце сяє
На обпалені луки;
Дібров не видно — степ нагая
Над морем стелиться одна.
1827 р.

Зимовий ранок

Мороз і сонце; день чудовий!
Ще ти дрімаєш, один чарівний –
Пора, красуня, прокинься:
Відкрий зімкнуті млістю погляди
Назустріч північної Аврори,
Звездою півночі явися!

Вечор, ти пам’ятаєш, хуртовина злилася,
На мутному небі мла носилася;
Місяць, як бліда пляма,
Крізь хмари похмурі жовтіла,
І ти сумна сиділа —
А нині… погляньте у вікно:

Під блакитними небесами
Чудовими килимами,
Виблискуючи на сонці, сніг лежить;
Прозорий ліс один чорніє,
І ялина крізь іній зеленіє,
І річка під льодом блищить.

Вся кімната бурштиновим блиском
Осяяна. Веселим тріском
Тріщить затоплена піч.
Приємно думати лежанки.
Але знаєш: не веліти в санки
Кобилку буру запречь?

Ковзаючи по ранковому снігу,
Один милий, віддамося бігу
Нетерплячого коня
І провідаємо поля порожні,
Ліси, нещодавно настільки густі,
І берег, милий для мене.

Уривок з вірша «Осінь»

…Жовтень вже настав — аж гай отряхает
Останні листи з голих своїх гілок;
Дихнув осінній хлад — дорога промерзає.
Дзюркочучи ще біжить за млин струмок,
Але ставок вже застиг; сусід мій спішить
У отъезжие поля з охотою своєї,
І страждають озимини від скаженої забави,
І будить гавкіт собак сплячі діброви…

Зима

Ось вже осінь полетіла,
І примчалася зима.
Як на крилах, прилетіла
Невидимо раптом вона.

Ось затріщали морози
І скували всі ставки.
І хлопці загаласували
Їй «спасибі» за працю.

Ось з’явилися візерунки
На стеклах чудової краси.
Всі спрямували свої погляди,
Дивлячись на це. З висоти

Сніг падає, з’являється, в’ється,
Лягає білою пеленою.
Ось сонце в хмарах блимає,
А іній на снігу виблискує.

Пушкінська поезія відкриває нам неповторну красу рідної природи.

Вірші Пушкіна про природу для дітей

Чарівний край! Очей відрада!

Вірші Пушкіна про природу для 5-6 класів

Хмара

Остання хмара розсіяною бурі!
Одна ти мчиш по ясній блакиті,
Одна ти наводиш понуру тінь,
Одна ти печалишь радісний день.
Ти небо нещодавно колом облягала,
І блискавка грізно тебе обвивала;
І ти видавала таємничий грім
І жадібний напувала землю дощем.

Досить, сокройся! Пора миновалась,
Земля освежилась, і буря промчала,
І вітер, пестячи листочки древес,
Тебе з приборканих жене небес.

Чарівний край! Очей відрада!

…Чарівний край! Очей відрада!
Всі жваво там: пагорби, ліси,
Бурштин і яхонт винограду,
Долин приютная краса,
І струменів і тополь прохолода…
Всі почуття подорожнього манить,
Коли, в годину ранку безтурботний,
В горах, дорогою прибережної
Звичний кінь його біжить,
І зелена волога
Перед ним і блищить і шумить
Навколо скель Аю-дагу…

Вибачте, вірні діброви!

Вибачте, вірні діброви!
Пробач, безтурботний світ полів,
І легкокрылые забави
Настільки швидко відлетіли днів.

Пробач, Тригорське, де радість
Мене зустрічала стільки раз!
На те ль дізнався я вашу солодкість,
Щоб назавжди покинути вас?

Від вас беру воспоминанье,
А серце залишаю вам.
Бути може (солодке мечтанье!),
Я до ваших вернуся полів

Прийду під липові склепіння,
На скат тригірського пагорба,
Шанувальник дружній свободи,
Веселощів грацій і розуму.

Як швидко в полі, кругом відкритому…

Як швидко в полі, кругом відкритому,
Підкований знову, мій кінь біжить!
Як дзвінко під його копитом
Земля промерзла звучить!
Корисний російській здоров’ю
Наш укрепительный мороз:
Щоки, яскравіше весняних троянд,
Грають холодом і кров’ю.

Сумні ліс і дол зів’ялий,
Проглянет день — і вже темно,
І, наче подорожній запізнілий,
Стукає буря до нас у вікно…
1828 р.

Рідшає хмар летюча гряда…

Рідшає хмар летюча гряда.
Зірка сумна вечірня зірка!
Твій промінь осеребрил зів’ялі рівнини,
І дрімаючий затоку, і чорних скель вершини.
Люблю твій слабке світло в небесній височині;
Він думи розбудив, заснулі у мені:
Я пам’ятаю твій схід, знайоме світило,
Над мирною країною, де все для серця мило,
Де стрункі тополі в долинах піднеслися,
Де дрімає ніжний мирт і темний кипарис,
І солодко шумлять полуденні хвилі.
Там колись у горах, серцевої думи повний,
Над морем я жив задумливу лінь,
Коли на хатини сходила ночі тінь…
1820 р.

Сосна і річка

Біля долини дзюркочучи,
Річка протікала глибока.
Над річкою, верхівку схиливши,
Стояла сосна самотня.

Веселі дні проходили
У бесіді з дзюркотливої водою.
Вони в ній знаходили собі
Веселий відрадний спокій.

Взимку сосна засинала,
Річка покривалася льодом,
І завірюха сосну обсипала
Кучугурами снігу колом.

А трохи лише весна наступала,
Сосна раптом прокидалась.
Кайдани річка розривала
І розливалася довкола.

Долина, залита водою,
Річку представляла широку,
І блиском сонця річка залита
Оточувала сосну одиноку.

Сосна від води подгнивала,
І з кожним їй днем ставало гірше.
В долині вода зникала,
Річка ставала вже.

Вода вся в долині пропала
І в повному блиску з’явилася весна.
Підгнивша сильно сосна
У глибоку річку впала

Пушкінська лірика дає нам можливість не тільки насолодитися чарівними звуками його поезії, але і багато дізнатися і зрозуміти про особу самого поета.

Вірші Пушкіна про природу для дітей

Сувору взимку я більше задоволений

Гарні вірші Пушкіна про природу для 9-10 класу

Соловей і зозуля

В лісах, в мороці ночі пустотливої
Весни співак різноманітний
Бурчить, та свище, та гримить;
Але недолуга зозуля,
Самолюбна бовтанка,
Одне куку своє торочить,
І відлуння слідом за нею.
Накувала нам тугу!
Хоч втекти. Визволи нас, Боже,
Від елегійних куку!

Осінній ранок

Піднявся шум; сопілкою польовий
Оголошено моє уединенье,
І з образом коханки драгою
Останнім злетіло сновиденье.
З небес вже скотилася ночі тінь.
Зійшла зоря, блищить блідий день —
А кругом мене глухе запустіння…
Вже немає її… я був біля берегів,
Де мила ходила на вечір ясний;
На березі, на зелені лугів
Я не знайшов трохи видимих слідів,
Залишених ногою її прекрасною.
Задумливо блукаючи в глушині лісів,
Вимовляв я ім’я незрівнянної;
Я кликав її — і голос відокремлений
Порожніх долин покликав її дали.
До струмка прийшов, мріями залучений;
Його струмені повільно текли,
Не тріпотіло в них образ незабутній.
Вже немає її!.. До солодкої весни
Попрощався я з блаженством і з душею.
Вже осінь холодною рукою
Глави беріз та лип оголені,
Вона шумить у дібровах опустелых;
Там день і ніч жовтий лист кружляє,
Стоїть туман на хвилях охладелых,
І чується миттєвий вітру свист.
Поля, пагорби, знайомі діброви!
Хранителі священної тиші!
Свідки моєї туги, забави!
Забуті ви… до солодкої весни!

Тепер моя пора…

Тепер моя пора: я не люблю весни;
Нудна мені відлига; сморід, бруд — навесні я хворий;
Кров бродить; почуття, розум журбою обмежені.
Сувору взимку я більше задоволений,
Люблю її снігу; в присутності місяця
Як легкий біг саней з подругою швидкий і вільний,
Коли під соболем, зігріта і свіжа,
Вона тисне вам руку, палаючи і тремтячи!
Як весело, обрв гострим залізом ноги,
Ковзати по дзеркалу стоячих, рівних річок!
А зимових свят блискучі тривоги?..
Але треба знати і честь; півроку сніг та сніг,
Адже це нарешті і жителю барлогу,
Ведмедю, набридне. Не можна ж цілий вік
Кататися нам у санях з Армидами младыми
Іль киснути у печей за склом подвійними.

Знову я відвідав…

…Знову я відвідав
Той куточок землі, де я провів
Вигнанцем два роки непомітних.
Вже десять років пішло з тих пір — і багато
Змінилося в житті для мене,
І сам, покірний загальному закону,
Змінився я — але тут знову
Минулої мене обіймає жваво,
І, здається, вечор ще бродив
Я в цих гаях.
Ось опальний будиночок,
Де жив я з бідної нянею моєї.
Вже бабусі немає — вже за стіною
Не чую я кроків її важких,
Ні копіткої її дозору.
Ось пагорб лісистий, над яким часто
Я сидів нерухомий — і дивився
На озеро, з сумом згадуючи
Інші берега, інші хвилі…
Між нив златих і пажитей зелених
Воно синея стелиться широко;
Через його невідомі води
Пливе рибалка й тягне за собою
Убогий невід. По брегам пологим
Розсіяні села — там за ними
Скривилася млин, насилу крила
Обертаючи при вітрі…
На кордоні
Володінь дідівських, на місці,
Де в гору підіймається дорога,
Зрита дощами, три сосни
Стоять — одна віддалік, дві інші
Один до одного близько, — тут, коли їх повз
Я проїздив верхи при місячному світлі,
Знайомим шумом шерех їх вершин
Мене привітав. По тій дорозі
Тепер поїхав я перед собою
Побачив їх знову. Вони все ті ж,
Все той же їхній знайомий вуха шерех —
Але біля коренів їх застарілих
(Де колись все було порожньо, голо)
Тепер молода гай розрослася,
Зелена сім’я, кущі тісняться
Під покровом їх як діти. А вдалині
Варто один похмурий їх товариш,
Як старий холостяк, і кругом нього
Раніше все порожньо.

Здрастуй, плем’я
Молоде, незнайоме! не я
Побачу твій могутній пізній вік,
Коли переростеш моїх знайомців
І стару голову їх заслонишь
Від очей перехожого. Але нехай мій онук
Почує ваш привітне шум, коли,
З доброзичливої бесіди повертаючись,
Веселих і приємних думок повний,
Пройде він повз вас у темряві ночі
І про мене вспомянет.

Немає такої пори року, про яку Пушкін не написав би зворушує душу ліричних рядків.

На нашому сайті ви можете почитати багато інших статей про поезії А. С. Пушкіна:
Вірші А. С. Пушкіна про осінь
Вірші Пушкіна про весну
Олександр Пушкін — Осінь
Олександр Пушкін — Зимовий ранок
Олександр Пушкін — Я помню чудное мгновенье
Олександр Сергійович Пушкін — Няні
Олександр Пушкін — Пророк
Олександр Сергійович Пушкін — В’язень
Олександр Пушкін — У лукомор’я дуб зелений
Загадки за казками Пушкіна

Давайте послухаємо чудові рядки вірша А. З Пушкіна про зиму. І заодно насолодитись чудовими звуками класичної музики.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам