Вірші Пушкіна про кохання. Вірші про любов і дружбу

Жіноча краса захоплювала Олександра Пушкіна і викликала непідробний захват. З усією пристрастю і натхненням він віддавався прекрасному почуттю любові. Такими були і його вірші про це почуття: пристрасними, палкими, шалено романтичними.

Він захоплювався, захоплювався, присвячував красуням вірші. Але, коли любов проходила, в його душі залишалася віддана дружба і ніжна туга.

Сьогодні в нашій добірці вірші А. Пушкіна про любов до жінки, до дівчини, до чоловіка: короткі, найкращі, найкрасивіші до сліз, а також про любов і дружбу.

Я вас любив так искренно, так ніжно, як дай вам бог улюбленої бути іншим

Короткі, кращі вірші Пушкіна про кохання

Я вас любив: любов ще, бути може

Я вас любив: любов ще, бути може,
В душі моїй згасла не зовсім;
Але нехай вона вас більше не тривожить;
Я не хочу засмучувати вас нічим.
Я вас любив безмовно, безнадійно,
Те боязкістю, то ревнощами тушкуємо;
Я вас любив так искренно, так ніжно,
Як дай вам бог улюбленої бути іншим.

На пагорбах Грузії

На пагорбах Грузії лежить нічна імла;
Шумить Арагва переді мною.
Мені сумно і легко; печаль моя светла;
Печаль моя повна тобою,
Тобою, однією тобою… Зневіри мого
Ніщо не мучить, не тривожить,
І серце знову горить і любить – тому,
Що не любити воно не може.

Я пам’ятаю море перед грозою

Я пам’ятаю море перед грозою:
Як я заздрив хвилях,
Біжучим бурхливої чередою
З любов’ю лягти до її ніг!
Як я бажав тоді з хвилями
Торкнутися милих ніг устами!
Ні, ніколи серед палких днів
Киплячій моєї молодості
Я не бажав з таким мученьем
Лобзать уста дитинства Армід,
Іль троянди полум’яних ланіт,
Іль персі, повні томленьем;
Ні, ніколи порив пристрастей
Так не нищив душі моєї!

Не питай, навіщо смутною думою…

Не питай, навіщо смутною думою
Серед забав я часто затьмарений,
Навіщо на всі подъемлю погляд похмурий,
Навіщо не милий мені солодкого життя сон;
Не питай, нащо душею остылой
Я розлюбив веселу любов
І нікого не називаю милою —
Хто раз любив, вже не полюбить знову;
Хто щастя знав, вже не дізнається щастя.
На коротку мить блаженство нам дано:
Від юності, від млості і сладострастья
Залишиться смуток одне…

Бажання

Повільно йдуть дні мої,
І кожна мить у сумному серці множить
Всі прикрощі нещасливе кохання
І всі мрії безумства турбує.
Але я мовчу; не чути нарікання мій;
Я сльози ллю; мені сльози втіха;
Моя душа, полонена тугою,
У них гірке знаходить насолоду.
Про життя годину! лети, не шкода тебе,
Щезни в темряві, пусте привиденье;
Мені дорого любові моєї муки —
Нехай помру, але нехай помру люблячи!

Як солодко!.. але, боги, як небезпечно…

Як солодко!.. але, боги, як небезпечно
Тобі слухати, бачити твій милий погляд!..
Забуду посмішку, погляд прекрасний
І вогненний, чарівний розмову!
Чарівниця, навіщо тебе я бачив —
Дізнавшись тебе, я пізнав блаженство —
І счастие моє зненавидів.

***

Я вірю: я любимо; для серця треба вірити.
Ні, мила моя не може лицемірити;
Всі щиро в ній: бажань томний жар,
Сором’язливість боязка, харитина безцінний дар,
Нарядів і промов приємна недбалість,
І ласкавих імен дитяча ніжність.

Все скінчено між нами зв’язку немає…

Все скінчено: між нами зв’язку немає.
Востаннє обнявши твої коліна,
Вимовляв я сумні пені.
Все скінчено — я чую твій відповідь.
Обманювати себе не стану знов,
Тебе тугою переслідувати не буду,
Минув, може, забуду —
Не для мене створена любов.
Ти молода: душа твоя прекрасна,
І багатьма улюблена будеш ти.

Ти і Ви

Порожнє ви серцевим ти
Вона, обмолвясь, замінила
І всі щасливі мрії
В душі закоханої порушила.
Перед нею задумливо стою,
Звести очей з неї немає сили;
І кажу їй: як ви милі!
І мислю: як тебе люблю!

Нехай же повік серцевих ран
Не растравит воспоминанье.
Прощай, надія; спи, хотіння;
Бережи мене, мій талісман.
Пушкін А.

Чим менше жінку ми любимо, тим легше подобаємося ми їй

Вірші Пушкіна про кохання до жінки красиві до сліз

Чим менше жінку ми любимо…

Чим менше жінку ми любимо,
Тим легше подобаємося ми їй
І тим її вірніше губимо
Серед звабливих мереж.
Розпуста, бувало, холоднокровний
Наукою славився любовної,
Сам про себе скрізь сурмлячи
І насолоджуючись не люблячи.
Але ця важлива забава
Гідна старих мавп
Хвалених дідівських час н:
Ловласов занепала слава
Зі славою червоних підборів
І величних перук.

Я пам’ятаю дивну мить…

Я помню чудное мгновенье:
Переді мною з’явилася ти,
Як швидкоплинне бачення,
Як геній чистої краси.

У томленьях суму безнадійної
В тривогах гучної суєти,
Звучав мені довго голос ніжний
І снилися милі риси.

Йшли роки. Бур порив бунтівний
Розсіяв колишні мрії,
І я забув твій голос ніжний,
Твої небесні риси.

У глушині, в темряві ув’язнення
Тяглися тихо дні мої
Без божества, без натхнення,
Без сліз, без життя, без любові.

Душі настав пробудження:
І ось знову з’явилася ти,
Як швидкоплинне бачення,
Як геній чистої краси.

І серце б’ється в упоенье,
І для нього воскресли знову
І божество, і натхнення,
І життя, і сльози, і любов.

Коли в обійми мої…

Коли в мої обійми
Твій стрункий стан я укладаю
І мови ніжні любові
Тобі з захопленням расточаю,
Мовчазна, від обмежених рук
Звільняючи свій табір гнучкою,
Ти відповідаєш, милий друг,
Мені недовірливою посмішкою;
Старанно зберігаючи в пам’яті
Зрад сумні перекази,
Ти без участья і уваги
Понуро слухаєш мене…
Кляну підступні старання
Злочинної юності моєї
І зустрічей умовних ожиданья
У садах, у безмовності ночей.
Кляну промов любовний шепіт,
Віршів таємничий наспів,
І ласки легковірних дів,
І сльози їх, і пізній гомін.

Виповнилося мої бажання. Творець
Тебе мені послав, тебе, моя Мадонна,
Найчистішої принади найчистіший зразок.
Пушкін А.

Вірші Пушкіна про любов до дівчини

Визнання

Я вас люблю, – хоч я бешусь,
Хоч це праця і сором марна,
І в цій дурниці нещасної
У ваших ніг я зізнаюся!
Мені не до лиця і не по літах…
Пора, пора мені бути розумніший!
Але дізнаюся за всіма прикметами
Хвороба любові в душі моїй:
Без вас мені нудно, — я позіхаю;
При вас мені сумно, — я терплю;
І, сечі немає, сказати бажаю,
Мій ангел, як я вас люблю!
Коли я чую з вітальні
Ваш легкий крок, іль сукні шум,
Іль голос невинний, безневинний,
Я раптом втрачаю весь свій розум.
Ви посміхнетеся, — мені відрада;
Ви відвернетеся, — мені туга;
За день муки — нагорода
Мені ваша бліда рука.
Коли за п’яльцями старанно
Сидите ви, схилившись недбало,
Очі і кучері опустивши, —
Я в розчулення, мовчки, ніжно
Милуюся вами, як дитя!..
Сказати вам моє нещастя,
Мою ревниву печаль,
Коли гуляти, деколи в негоду.
Ви собираетеся в даль?
І ваші сльози поодинці,
І мовлення в куточку удвох,
І подорожі в Опочку,
Та фортепіано вечерком?..
Аліна! згляньтеся наді мною.
Не смію вимагати любові.
Бути може, за гріхи мої,
Мій ангел, я любові не стою!
Але прикиньтеся! Цей погляд
Все може висловити так чудно!
Ах, обдурити мене не важко!..
Я сам обманюватися радий!

Місяць

Навіщо з хмари виходиш,
Відокремлена місяць,
І на подушки, крізь вікна,
Тьмяне сяйво наводиш?
Явленьем своїм похмурим
Ти будишь сумні мрії,
Кохання марні страждання
І суворим моїм розумом
Трохи приспані бажання.
Летіть геть, воспоминанья!
Засни, нещасна любов!
Вже не бувати тієї ночі знов,
Коли спокійне сяйво
Твоїх таємничих променів
Крізь темний завіс проницало
І блідо, блідо осявала
Красу моєї коханки.
Навіщо, хвилини, ви летіли
Тоді настільки швидкої низкою?
І тіні легкі рідшали
Перед несподіваною зорею?
Навіщо ти, місяць, покотився
І в небі світле потонув?
Навіщо ранковий промінь блиснув?
Навіщо я з милою попрощався?

***

Ні, ні, не повинен я, не смію, не можу
Хвилювань любові шалено віддаватися;
Спокій моє я суворо березі
І серцю не даю палати і забуватися;
Ні, повно мені любити; але чому ж часом
Не погружуся я в хвилинне мечтанье,
Коли ненавмисно пройде переді мною
Молоде, чисте, небесне созданье,
Пройде і сховається?.. Невже не можна мені,
Милуючись дівою в сумному сладострастье,
Очима слідувати за нею і в тиші
Благословити її на радість і на щастя,
І серцем їй бажати всі блага життя,
Веселий світ душі, безтурботне дозвілля,
Все — навіть счастие того, хто обраний їй,
Хто милою діві дасть назву подружжя.

Я думав, що любов згасла назавжди,
Що в серці злих пристрастей умолкнул глас бунтівний,
Що дружби нарешті втішна зірка
Страждальця довела до надійної пристані.
Пушкін А.

І я чув, що світ божий єдиної дружбою прекрасний…

Вірші Пушкіна про любов і дружбу

Прощання

Востаннє твій образ милий
Дерзаю подумки пестити,
Будити мрію серцевої силою
І з млістю боязкою і смутною
Твою любов воспоминать.

Біжать, міняючись, наші літа,
Змінюючи все, змінюючи нас,
Ти для свого поета
Могильним сутінком одягнена,
І для тебе твій друг згас.

Прийми ж, дальная подруга,
Прощання серця мого,
Як овдовіла дружина,
Як один, обнявший мовчки одного
Перед ув’язненням його.

Мій друг

Мій друг, забуті мною сліди минулих років
І молодості моєї ляльки теченье.
Не питай мене про те, чого вже немає,
Що було мені дано в печаль і насолода,
Що я любив, що змінило мене.
Нехай я відчуваю радості не цілком;
Але ти, невинна! ти народжена для щастя.
Безтурботно вір йому, летючий мить лови:
Душа твоя жива для дружби, для любові,
Для поцілунків сладострастья;
Душа твоя чиста; унынье чуже їй;
Світла, як ясний день, дитяча совість.
До чого тобі слухати божевілля і пристрастей
Незанимательную повість?
Вона твій тихий розум мимоволі обурить;
Ти будеш сльози лити, ти серцем содрогнешься;
Довірливою душі безпечність полетить,
І ти моєї любові… бути може, ужаснешься.
Бути може, назавжди… Ні, мила моя,
Я боюся втратити останніх насолод.
Не вимагай від мене небезпечних одкровень:
Сьогодні я люблю, сьогодні я щасливий.

І я чув, що світ божий…

І я чув, що світ божий
Єдиної дружбою прекрасний,
Що без неї немає відради,
Що життя б нам шлях був жахливий,
Коли б не тихій дружби світло.
Але слухай — почуття є інше:
Воно і пестить і томить,
У працях, турботи і в спокої
Завжди не дрімає і горить;
Воно болісно, жорстоко,
Воно всю душу в нас мертвит,
Якщо виразки тяжкої і глибокої
Ялин надії не живить…
Ось пристрасть, якої я згоряю!..
Я вяну, гину в кольорі років,
І зцілитися не бажаю…

Я до вас пишу – чого ж боле?..
Пушкін А.

У вишнє судилося раді… те воля неба: я твоя!

Ліричні вірші Пушкіна про кохання до чоловіка

Ніч

Мій голос для тебе і лагідний та замріяний
Турбує пізніше мовчання ночі темної.
Біля ложа мого сумна свічка
Горить; мої вірші, зливаючись і дзюркочучи,
Течуть струмки любові, течуть, сповнені тобою.
У темряві твої очі блищать переді мною,
Мені посміхаються, і звуки чую я:
Мій друг, мій ніжний друг… люблю… твоя… твоя!..

Лист Тетяни до Онєгіна

… Інший!.. Ні, нікому на світі
Не віддала б серця я!
У вишнє судилося раді…
Те воля неба: я твоя;
Все життя моя була запорукою
Побачення вірного з тобою;
Я знаю, ти мені посланий богом,
До труни ти охоронець мій…
Ти в сновиденьях мені був,
Незримий, ти мені був вже милий,
Твій дивний погляд мене морив,
В душі твій голос лунав
Давно… ні, це був не сон!
Ти трохи увійшов, я миттю впізнала,
Вся обімліла, запалала
І в думках мовила: ось він!
Не правда ль? Я тебе чула:
Ти говорив зі мною у тиші,
Коли я бідним помагала
Або молитвою тішила
Тугу волнуемой душі?
І в цю саму мить
Не ти, мила бачення,
В прозорій темряві промайнув,
Приникнул тихо до узголів’я?
Не ти ль, з відрадою й любов’ю,
Слова надії мені шепнув?
Хто ти, мій ангел чи зберігач,
Або підступний спокусник:
Мої сумніви дозволь.
Бути може, це все пусте,
Обман недосвідченої душі!
І судилося зовсім інше…
Але так і бути! Долю мою
Відтепер я тобі вручаю,
Перед тобою сльози ллю,
Твого захисту благаю…
Уяви: я тут одна,
Ніхто мене не розуміє,
Розум мій знемагає,
І мовчки гинути я повинна.
Я чекаю тебе: єдиним зором
Надії серця оживи
Іль сон важкий перерви,
На жаль, заслуженим докором!..

Пропонуємо почитати на сайті інші вірші Олександра Пушкіна:
Олександр Пушкін — Я помню чудное мгновенье
Вірші Пушкіна про природу
Вірші А. С. Пушкіна про осінь
Олександр Пушкін — Осінь
Олександр Сергійович Пушкін — Няні
Олександр Пушкін — Пророк
Олександр Пушкін — Зимовий вечір
Олександр Пушкін — Зимовий ранок
Вірші Пушкіна про весну
А. С. Пушкін. Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний

Послухайте вірш Пушкіна «Вибачиш мені ревниві мрії…» у виконанні Ігоря Кваші.