Осінь – дивовижна пора року. Вона вміє бути такою різною: і сонячною, але без виснажливої літньої спеки, коли так здорово гуляти алеями парку, шарудячи яскраво-жовтими листям під ногами, і дощовою, коли так затишно сидіти вдома, загорнувшись у плед з чашкою ароматного чаю і улюбленою книжкою в руках. Для підтримки цього романтичного настрою пропонуємо вам підбірку гарних віршів про осінь російських поетів – класиків.
Славна осінь! Здоровий, сильний повітря втомлені сили бадьорить
Вірші про осінь російських поетів-класиків
***
Як сумні похмурі дні
Беззвучною осені і хладной!
Який знемогою безрадісної
До нас в душу просяться вони!
Але є дні, коли в крові
Золотолиственных уборів
Гарячих осінь шукає поглядів
І спекотних примх любові.
Мовчить сором’язлива печаль,
Лише викликає чути,
І, завмираючої так пишно,
Їй нічого не шкода.
Афанасій Фет
***
Осінь. Хащі лісу.
Мох сухих боліт.
Озеро білясто.
Блідий небосхил.
Відцвіли латаття,
І шафран відцвів.
Вибиті стежки,
Ліс і порожній, і гол.
Тільки ти красива,
Хоч давно суха,
В купині біля затоки
Стара вільха.
Жіночно глядишься
У воду в напівсні –
І засеребришься
Перш всіх до весни.
Іван Бунін
***
Славна осінь! Здоровий, сильний
Повітря втомлені сили бадьорить;
Лід неміцний на річці студеної
Немов як тане цукор лежить;
Біля лісу, як у м’якій постелі,
Виспатися можна – спокій і простір!
Листя зблякнути ще не встигли,
Жовті і свіжі лежать, як килим.
Славна осінь! Морозні ночі,
Ясні, тихі дні…
Немає безобразья в природі! І кочі,
І мохові болота, і пні –
Все добре під місячним сяйвом,
Всюди рідну Русь дізнаюся…
Швидко лечу я по рейках чавунним,
Думаю думу свою…
Микола Некрасов
***
Люблю я царськосельський сад,
Коли він тихою полумглою
Як би дремотою охоплений,
І белокрылые бачення,
На тьмяному озера склі,
У якийсь млості онеменья
Коснеют в цій присмерку…
І на порфирные ступеня
Катерининських палаців
Лягають похмурі тіні
Жовтневих ранніх вечорів —
І сад темніє, як дуброва,
І при зорях з темряви нічної,
Як відблиск славного минулого,
Виходить золотий купол…
Федір Тютчев
***
Обвеян вещею дрімотою,
Напівроздягнений ліс сумує…
З літніх листя хіба сотий,
Виблискуючи осінньою позолотою,
Ще на гілля шелестить.
Дивлюся з участьем розчуленим,
Коли, пробившись із-за хмар,
Раптом по деревах поцяткованим,
З їх старим листям виснаженим,
Молниевидный бризне промінь!
Як в’януча мило!
Яка краса в ньому для нас,
Коли, що так цвіло і жило,
Тепер, так немічним і кволо,
В останній раз усміхнеться!..
Федір Тютчев
Є в світлості осінніх вечорів умильная таємнича принадність
Вірші про осінь російських поетів для школярів середньої та старшої школи
Листопад
Ліс, точно терем розписної,
Ліловий, золотий, багряний,
Веселій, строкатою стіною
Варто над світлою галявиною.
Берези желтою різьбою
Блищать в блакиті блакитний,
Як вишки, ялинки темніють,
А між кленами синіють
То там, то тут в листі наскрізною
Просвіти в небо, що віконця.
Ліс пахне дубом і сосною,
За літо висох він від сонця,
І Осінь тихою вдовою
Вступає в строкатий терем свій…
Іван Бунін
***
Осінній вечір
Є в світлості осінніх вечорів
Умильная, таємнича принадність:
Зловісний блиск і строкатість дерев,
Багряного листя млосний, легкий шелест,
Туманна і тиха лазур
Над сумно-сиротеющей землею,
І, як передчуття сходять бур,
Рвучкий, холодний вітр часом,
Збиток, изнеможенье — і на всьому
Та лагідна посмішка увяданья,
Що в суті розумному ми кличемо
Божественної соромливістю страждання.
Федір Тютчев
***
Як сумний погляд, люблю я осінь.
В туманний, тихий день ходжу
Я часто в ліс і там сиджу —
На небо біле дивлюсь
Так на верхівки темних сосен.
Люблю, кусаючи кислий лист,
З посмішкою розвалившись ледачою,
Мрією зайнятися примхливою
Так слухати дятлов тонкий свист.
Трава зів’яла вся… холодний,
Спокійний блиск розлитий по ній…
І смутку тихою і вільної
Я вдаюся всією душею…
Чого не згадаю я? Які
Мене мрії не відвідають?
А сосни гнуться, як живі,
І так задумливо шумить…
І, немов стадо птахів величезних,
Раптово вітер налетить
І в сучках сплутаних і темних
Нетерпляче прошумить.
Іван Тургенєв
***
Ластівки пропали,
А вчора зорею
Всі граки літали
Так як мережа миготіли
Он над тією горою.
З вечора все спиться,
На дворі темно.
Аркуш сухий валиться,
Вночі вітер злиться
Так стукає у вікно.
Краще б сніг та хуртовину
Зустріти грудьми радий!
Ніби як з переляку
Раскричавшись, на південь
Журавлі летять.
Вийдеш — мимоволі
Важко — хоч плач!
Дивишся — через поле
Перекоти-поле
Стрибає як м’яч.
Афанасій Фет
***
Осіннє листя за вітром кружляють,
Осіннє листя в тривозі волають:
«Все гине, все гине! Ти чорним і гол,
Про ліс наш рідний, кінець твій прийшов!»
Не чує тривоги їх царствений ліс.
Під темною блакиттю суворих небес
Його спеленали могутні сни,
І зріє в ньому сила для нової весни.
Аполлон Майков
Всі дерева облетіли, зеленіють тільки їли
Вірші про осінь російських поетів для дітей 1-3 класів
Осінь настала,
Висохли квіти,
І дивляться сумно
Голі кущі.
В’яне і жовтіє
Трава на луках,
Тільки зеленіє
Озимину на полях.
Хмара небо криє,
Сонце не блищить,
Вітер виє в полі,
Дощик мрячить..
Зашуміли води
Швидкого струмка,
Пташки відлетіли
У теплі краї.
Олексій О.плещеєв
***
Вже небо восени дихало,
Вже рідше сонечко блищало,
Коротше ставав день,
Лісів таємничий покров
З печальним шумом оголювалася.
Лягав на поля туман,
Гусей крикливих караван
Тягнувся на південь: наближалася
Досить нудна пора;
Стояв листопад вже біля двору.
Олександр Пушкін
***
Минуло літо,
Осінь настала.
На полях і гаях
Порожньо і сумно.
Пташки відлетіли,
Стали дні коротші,
Сонечка не видно,
Темні, темні ночі.
Олексій О.плещеєв
Жовтою фарбою хтось пофарбував лісу
Вірші про осінь красиві короткі російських поетів
Є в осені первісної
Коротка, але чудова пора —
Весь день коштує як би кришталевий,
І променисті вечора…
Порожніє повітря, птахів не чутно більш,
Але далеко ще до перших зимових бур
І ллється чиста і тепла блакить
На відпочивальники полі…
Федір Тютчев
***
Осінь – руська княжна,
В небі зграї тануть.
Стужею обпалена
Гай золота.
Не про вічне чи благаючи,
Мить нам посміхнеться?
Все звичайно:
Життя моя
Плаче і сміється.
Анатолій Ілларіонов
***
Осінь
Листя в поле пожовкли,
І кружляють і летять;
Лише в бору поникши їли
Зелень похмуру зберігають.
Під нависшею скалою
Вже не любить, між квітів,
Орач відпочивати часом
Від полуденних праць.
Звір відважний мимоволі
Сховатися де-небудь поспішає.
Вночі місяць тускл і полі
Крізь туман лише серебрит.
Михайло Лермонтов
***
Сумовита пора! Очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна краса —
Люблю я пишне природи увяданье,
В багрец і в золото одягнені ліси,
В їх сінях вітру шум і свіже дихання,
І млою волнистою покриті небеса,
І рідкісний сонця промінь, і перші морози,
Та віддалені сивий зими погрози.
Олександр Пушкін
***
Кохана, російська осінь
Вступає в права, осмілівши,
І круглі жовті оси
Кружляють біля чорних дерев.
Літають веселі оси,
Кружляють і падають ниць.
По листю незрима осінь
Проходить ходою цариць.
Дерева стоять в насолоду,
І можна легко роздивитись,
Що їх займає народження,
А зовсім не загибель і смерть.
Олександр Тимофеевский
***
Червоною китицею
Горобина запалилася.
Падали листя.
Я народилася.
Сперечалися сотні
Дзвонів.
День був суботній:
Іоанн Богослов.
Мені й донині
Хочеться гризти
Спекотної горобини
Гірку кисть.
Марина Цвєтаєва
***
Початок осені
Пливуть павутини
Над сонним жнивьем.
Червоніють горобини
Під кожним вікном.
Хриплять вранці
Півники молоді.
Дощі налегке
Випадають грибні.
Співають трактористи,
На зяб виїжджаючи.
Готуються села
До Дня урожаю.
Олександр Твардовський
***
Поспіває брусниця,
Стали дні холодніше,
І від пташиного крику
У серце стало сумніше.
Зграї птахів відлітають
Геть, за синє море.
Всі дерева блищать
У різнобарвному вбранні.
Сонце рідше сміється,
Немає в кольорах пахощі.
Скоро Осінь прокинеться
І заплаче спросоння.
Костянтин Бальмонт
***
Втомлено все кругом: втомився і колір небес,
І вітер, і річка, і місяць, що народився,
І ніч, і в зелені потусклой сплячий ліс,
І той жовтий листок, що нарешті впав.
Белькоче лише фонтан серед дальньої темряви,
Про життя кажучи незримою, але знайомої…
Про ніч осіння, як ти всемогутня
Відмовою від боротьби і смертною знемогою!
Афанасій Фет
***
Коли наскрізна павутина
Розносить нитки ясних днів
І під вікном у селянина
Далекий благовіст чутний,
Ми не сумуємо, лякаючись знову
Дыханья близької зими,
А голос прожитого літа
Ясніше розуміємо ми.
Афанасій Фет
Ниви стиснуті, гаї голи
Вірші Єсеніна про осінь
Добре під осінню свіжість
Душу-яблуню вітром стряхать
І дивитися, як над річкою ріже
Воду синю сонця соха.
Добре вибивати з тіла
Накаляющий пісні цвях.
І в одязі святково білої
Чекати, коли постукає гість.
Я вчуся, я вчуся моїм серцем
Колір черемхи в очах берегти,
Тільки в скупості почуття гріються,
Коли ламає ребра текти.
Мовчки ухає зоряна дзвіниця,
Що ні лист, то свічка зорі.
Нікого не впущу я в світлицю,
Нікому не відкрию двері.
***
По-осінньому кычет сова
Над роздоллям дорожньої рані.
Облітає моя голова,
Кущ волосся золотистий в’яне.
Польове, степове «ку-гу»,
Здрастуй, мати блакитна осика!
Скоро місяць, купаючись в снігу,
Сяде в рідкісні кучері сина.
Скоро мені без листя холодеть,
Дзвоном зірок насипаючи вуха.
Без мене будуть юнаки співати,
Не мене будуть старці слухати.
Новий з поля прийде поет,
У новому ліс оповістив свисті.
По-осінньому сипле вітр,
По-осінньому шепочуть листя.
***
Ниви стиснуті, гаї голи,
Від води туман і сирість.
Колесом за сині гори
Сонце тихе скотилося.
Дрімає взрытая дорога.
Їй сьогодні примечталось,
Зовсім трохи
Чекати зими сивий залишилося.
Ах, і сам я частіше дзвінкою
Побачив вчора в тумані:
Рудий місяць лошам
Запрягался в наші сани.
***
Тихо частіше можжевеля з обриву.
Осінь, руда кобила, чухає гриви.
Над річковим покривом берегів
Чути синій брязкіт її підков.
Схимник-вітер кроком обережним
Мне листя по виступах дорожнім
І цілує на горобиновому кущу
Виразки червоні незримому Христу.
***
Закрутилася листя золота
У рожевою води на ставку,
Немов метеликів легка зграя
З замираньем летить на зірку.
Я сьогодні закоханий у цей вечір,
Близький серцю жовтіє дол.
Отрок-вітер по самі плечі
Заголил на берізці поділ.
І в душі і в долині прохолода,
Синій сутінок як стадо овець,
За калиткою смолкшего саду
Продзвенить і замре бубенец.
Я ще ніколи бережливо
Так не слухав розумну плоть,
Добре б, як гілками верба,
Перекинутися в рожевість вод.
Добре б, на стіг посміхаючись,
Мордою місяця жувати сіно…
Де ти, де, моя тиха радість,
Всі люблячи, нічого не бажати?
Перечитайте осіннім вечором нашу добірку чудових віршів і ви зрозумієте, що осінь – не привід сумувати. Осінь – це привід одягнути гарний шарфик.
А тут ви знайдете безліч інших прекрасних віршів на тему пір року:
Вірші про осінь для дітей
Стільки світла в серце літа
Вірші про літо для дітей 5-6 років
Вірші про літо для дітей 6-7 років
Вірші про літо для дітей 3-4 років
Вірші про літо російських поетів-класиків для дітей
Подивіться, як прекрасна природа восени. Хто взагалі сказав, що вона вмирає?
