Вірші про грозу для дорослих і дітей

Дивна, дзвінка тиша раптом опустилася на все живе навколо. Захотілося втекти якнайдалі, сховатися, зачаїтися. І не даремно… Раптом подув сильний вітер, і на обрії з’явилася чорна, зловісна хмара. Блискавка розрізала небо, прогримів грім, почалася гроза…

Хтось боїться грози, когось вона зачаровує. Її силу складно передати словами. Часом тільки зламані навпіл столітні дуби розкажуть, яка вона – гроза.

У нашій добірці віршів про грозу є твори, як для дорослих, так і для дітей: короткі, красиві, про грозу в травні, річну, на морі, про грозу і любов, вірші сучасних російських поетів-класиків.

Це – не пристрасті Содому, просто сьогодні гроза…

Гарні вірші про грозу

***

Сльозу ронила береза,
Ридали ридма тополі.
Тихо кручинилась троянда,
Ревіла білугою земля.

До повного сліз водойми
Гнучко схилилася лоза.
Це – не пристрасті Содому,
Просто сьогодні гроза…

Гроза

Здригаючись від мук, пробігла над світом зірниця,
Тінь від хмари лягла, і злилася, і змішалася з травою.
Все важче дихати, в небі хмарний вал ворушиться.
Низько стелиться птах, пролетівши над моєю головою.

Я люблю цей сутінок захоплення, цю коротку ніч натхнення,
Людський шурхіт трави, віщий холод на темній руці,
Цю блискавку думки і марудна появленье
Перше далеких громів — перше слів рідною мовою.

Так з темної води з’являється в світ ясноока діва,
І стікає по тілу, завмираючи в захваті, вода,
Трави падають в непритомність, і направо біжать і наліво
Увидавшие небо стада.

А вона над водою, над просторами кола земного,
Здивована, дивиться в чарівному блиску своєї наготи.
І, граючи громами, в білому хмарі котиться слово,
І сяючий дощ на щасливі рветься квіти.
Микола Заболоцький

***

Гроза так гаркнула над будинком,
Так гнівно очей її блищав,
Що я мимоволі стиснулася грудкою,
Для вірності вчепилася в стілець,
Він похитнувся… не впала —
Зловила сильна рука…
І знову вогняне жало
З хмар нависло клубка
Блиснуло з лютим мучиться жагою
Спалити все, що стане на шляху,
І знову тріск і грюкіт…
Так небеса гроза трясти
Над нашим дахом продовжувала
Приблизно годину… і дощ лив,
Дув вітер, набираючи бали,
Але все ж таки вибився з сил,
І стихло все… Дивись, милуйся,
На радісний умытый світ,
Ніби не було в ньому буяння,
Ні страху не було, ні дірок
На чорному небі з червоною пащею,
Плевавших шаленим променем…

Як мало все ж нашої влади
Над світом, де ми всі живемо!
Ганна Опаріна

Вірші про грозу і любов

Грім небесний

Був вечір до десяти,
І не було таксі
І сильна гроза,
І ти, промокла наскрізь.
Запитав я: – Підвезти?
Сказала: – Підвези!
І зустрілися очі,
І все всередині обірвалося.

Звідки ти взялася?
Влетіла, увірвалася.
Доторкнулася рукою,
І відразу стала мені рідною.
Мене кликав на допомогу
І відкривав таємницю
Тихий голос твій
І ця розмова нічний.

Куди поспішають годинник?
Тобі час бігти,
І калюжі відображають йде тебе.
Дощ котиться з плаща,
Кохана, прощай,
Прощай, моя доля,
Не зникай, моя доля!

Грім небесний, віщий голос,
Знак такий звуть долею.
Просто небо розкололося
Наді мною, над тобою.
Грім небесний, віщий голос
Прокотився стороною,
Просто небо розкололося
Над тобою і наді мною.
Лариса Рубальська

Поцілунок під дощем

Отцветала бузок,
Проливалися дощі,
Йшли промоклі тіні
Крізь змерзлі дні,
У танці блискавка в небі,
Глухий грім реготав,
Крихти мокрі хліба
Голуб в калюжі клював,
У парку річна осінь,
На лавках порожніх,
Тополина проседь
На прожилках води…
Ми під зливою обнявшись,
В солодкій ласки заснувши,
Ніжно за руки взявшись,
І в любові потонувши…
Венедикт Нємов

Вірші про грозу в травні, на початку травня

Весняна гроза

Люблю грозу на початку травня,
Коли весняний, перший грім,
Як би резвяся й граючи,
Гуркоче в небі блакитному.

Гримлять гуркіт молоді,
Ось дощик бризнув, пил летить,
Повисли перли дощові,
І сонце нитки золотить.

З гори біжить потік моторний,
В лісі не молкнет пташиний гамір,
І гам лісової і шум нагорний —
Всі вторить весело громам.

Ти скажеш: вітряна Геба,
Годуючи Зевесова орла,
Громокипящий кубок з неба,
Сміючись, на землю пролила.
Федір Тютчев

***

І у природи є традиції.
Гроза на початку травня
Вже як даність і як істина
В півнеба блискавки виблискують
Гуркіт грому оглушительны.

Оповіщення про літо близькому,
Про зміни неминучі,
Дощем обмившись зливовим,
Вся зелень посвіжіє,
Прозоріше повітря стане, чистіше.

«Люблю грозу на початку травня» —
Крилатою стала фраза.
За Тютчева ми її повторюємо,
А хіба мислимо інакше?
Погода на всяка радість!
Бобильова Р.

Десь між небом і землею, в хмарі запашних первоцвітів, у хмаринці, налякала, що грозою, дивиться з цікавістю зверху літо…
Людмила Щерблюк

Вірші про літню грозу

***

Про червень грозовий! Налякай мене вітром і зливою,
Зливою лютим з ніг і до самої маківки облий,
Хай забуду за хмарами колір золотистої лазурі —
Але, прошу, не лякай мене грозами в житті моєму.

Літня гроза

Сині, чисті дали
Між зелених гілок
Біло-молочними стали…
Вітер грає сміливіше.

Говір неголосного грому
Глухо рокоч далеко…
Все ще віє знемога
Від незахололій землі.

Птахи кричали і замовкли;
З кожною миттю темніша,
В небо не виходить полк чи
Похмурих, страшних тіней.

Знову громові погрози,
Блискавки різкий зигзаг.
Неба важкі сльози
Хилять переляканий мак.

Злива, і буря, і десь
Сонця промайнуло промінь…
Руська, буйне літо,
Місяці спеки і хмар!
Валерій Брюсов

Люблю грозу на початку літа я…

Люблю грозу на початку літа я,
Коли серед дня і тиші…
Коли розкотистий грім, нарікаючи,
Переповнює тремтіння листя.

І солодко-задушлива, полдневная
Вмить розчиняється теплінь.
Гроза! Гроза, ти льоту вірна
Несеш всю свіжість на полин.

І на діброву смарагдову
Обрушиваешься ненароком,
І придорожню пил буйну
До землі приб’єш ти зопалу!
Якупова А.

***

Блискавка вночі яскраво виблискувала,
Слідом за нею гримів грім.
Вона від нього тікала,
Він злився, Заллю дощем!
Вона покидала речі
Швиденько у валізу.
— Живи в цьому небі один!
І розбирайся сам!
Він гуркотів, бив по склу
— Дурна, повернися, знайду!
Розрядами долинало,
— Мотузками прив’яжу!
А блискавка в даль тікала.
З вигляду, здавалося, гра.
Внизу всі принишкли, боялися.
Що раптом спалахне земля.
Ось так йшов липень…
Згори струмки стіною.
Блискавка з громом лаялися
Порушивши небесний спокій
Grazia

Вірші про грозу на море

Гроза над морем

Здіймаючись, хвилі з піною білій,
Кидаються під ноги мені …
Все море билося й кипіло,
Стогнало десь у глибині.

Гроза над морем палахкотить,
З похмурих і кошлатих хмар
Зигзагом блискавки виблискують,
А вітер, різкий і могутній,

Жбурляє водорслей батоги
У зеленому спутанном клубку,
Лише в рідкісному іноді просвіті
Я бачу парус вдалині.

То човен на хвилі злітає,
То спадає в глибину,
А чайки з криками літають
І розривають тишу.

Піде гроза, незабаром затихне,
Всі світлом знову сяяв.
Красиво і обманно море
І примхливо, і сильно,

То синявою до себе манить,
То злобною скипить хвилею …
Має море владу над нами
І дикою пристрастю, і красою.
Галина Тимошенко-Терещенко

***

Темніє небо –
Море, немов прірва.
Трохи сріблиться стынущий пісок…
Мерехтить небилиця…
Блискавка-паросток
Галузиться в глибині, вселяючи страх…
Блищить вітер
Бризками безодні
Гримить прибій, про каміння б’є хвилю…
Свистящей батогом
Ріжуть тишу
Сліпучих блискавок, чітких павутини…
Аліса Лісс

Вірші про грозу, дощ і блискавку

Коли гуляють блискавка і грім…

Коли гуляють блискавка і грім,
коли гроза захльостує будинок,
в теплі постільній, в смутному напівсні
одне і те ж глухо сниться мені.
Ніби я лежу на дні морському,
затягнута мулом і піском,-
і ніяких рухів і доріг,
і ніяких рішень і тривог,
і ніяких ні помислів, ні дум,
і наді мною многопудовый шум,
і наді мною велика вода…
І, боже мій, як хочеться тоді
у світ вічних битв, хвилювань і праці,
у сорокові милі року!
Маргарита Алигер

***

Дощ одразу гречкою посипав по даху
То сильніше, то знову тихіше.
Раптом, як горохом, забарабанил,
Хлинув стіною, ніби хтось небо поранив.
Заголосили машини під будинком
Після розкату могутнього грому.
До вікон господарі вмить приліпилися —
Хлябі небесні все відчинилися,
Скла, як у мийці, залиті водою,
Благо, машини тепер їх помиті.
А на землі все кипить і вирує.
Все затопила вода. Що ж буде?
Наші будинки попливуть кораблями,
І керувати ними будемо ми самі?
Вилився дощ. Небо трохи прояснилося,
Сонцем і веселкою цареві стало весело,
Річки, крутячись, кинулися по стоків,
Люди пішли босоніж по дорогах,
Вікна і листя сяють умыто,
Та й гроза вже всіма забута.
А. Дудка

***

Грім рокоч безперервно,
Спалахи блискавок, як безумье,
І стіною злива з градом
Усе накрив, ополоумев…
Вітер крони обриває,
Вдалину забирає гілки, листя,
Ніжність пелюсток зминає
І над травами глумиться…
Водоспад з небес обрушивши,
Ось гроза вгамувалася,
Вже розкатів звук приглушений,
І ослабла сила вітру…
Вдалину помчали хмари, громи,
Спалахи блискавок стали рідше…
Лик Місяця на небі повній
Висвітлює світ безмежний…
Міллі-Адель

Гроза вранці

Розігнали громові гуркоти
Неясних снів налетевшую зграю.
Перед безоднею огнисто-лиловою
Розірвалася завіса до краю.
Шумно ллються потоки назрілі,
Грім гримить, немов чимось втішений…
Бачу очі твої потемнілі,
Хоч дощем від тебе занавешен.
Раптом затихло… Там хтось прощається,
І просвіти блакиті відкриті…
Але двоїться твій погляд: посміхається
І темніє грозою забутою.
Володимир Соловйов

Хвилею відгукнулася гроза…

Хвилею відгукнулася гроза…
І шум дощу біжить по венах…
Мені від грози не можна…піти
Адже дощ… пророкує зміни…

Як блискавка, мигнула думка…
Знову, поділивши мене на двоє…
Розбившись, полетіли вгору…
Уламки мого спокою…

В Душі скупчилися калюжі сліз…
Гуркіт грому б’ють по Серцю…
Всі хмари народилися з мрій…
І перетворилися… в килогерцы…

Гроза підніме з глибин…
Все, що не потрібно… що чуже…
З’єднає мій світ в ОДИН…
Він буде, не ділимо на дві…

Хвилею відгукнулася гроза…
І стала в моєму тілі частиною…
Тече безневинна сльоза…
Але не від болю… а від ЩАСТЯ…
Макитрюк Л.

Народити грозу дано не кожній хмарі.
Вільям Шекспір

Чу, за хмарою прогриміло, принахмурилась земля

Гарні вірші про грозу російських поетів-класиків

Як веселий гуркіт літніх бур…

Як веселий гуркіт літніх бур
Коли, здіймаючи прах летючий,
Гроза, що нахлинула хмарою,
Збентежить небесну блакить
І необачно-шалено
Раптом на діброву набіжить,
І вся діброва затремтить
Широколистяно і шумно!..

Як під незримою п’ятої,
Лісові гнуться велетні;
Тривожно нарікають їх вершини,
Як радячись між собою, —
І крізь раптову тривогу
Немолчно чути пташиний свист,
І кой-де перший жовтий лист,
Крутячись, злітає на дорогу…
Федір Тютчев

Замолкнул грім, шуміти гроза втомилася…

Замолкнул грім, шуміти гроза втомилася,
Світлішають небеса,
Між чорних хмар привітно засяяла
Лазурі смуга;
Ще тремтять квіти, повні водою
І пилом золотий, —
О, не топчи їх з новою враждою
Презирливою п’ятої!
Олексій Толстой

Йде Гроза

Рухається нахмуренная хмара,
Обклавши півнеба далеко,
Рухається, величезна і тягуча,
З ліхтарем у піднятій руці.

Скільки разів вона мене ловила,
Скільки разів, виблискуючи сріблом,
Зламаними блискавками била,
Кам’яний выкатывала грім!

Скільки раз, побачивши її в полі,
Уповільнював я боязкі кроки
І стояв, зливаючись мимоволі
З білим блиском вольтової дуги!

Ось він — кедр у нашого балкона.
Надвоє громами розщеплений,
Він стоїть, і мертва корона
Підпирає темний небосхил.

Крізь живе серце деревини
Пролягає рана від вогню,
Голки почорнілі з вершини
Обсипають зірками мене.

Співай мені пісню, дерево смутку!
Я, як ти, увірвався у висоту,
Але мене лише блискавки зустрічали
І вогнем спалювали на льоту.

Чому ж, розколотий надвоє,
Я, як ти, не помер біля ганку,
І в душі все той же лютий голод,
І любов, і пісні до кінця!
Микола Заболоцький

Неохоче і несміливо…

Неохоче і несміливо
Сонце дивиться на поля.
Чу, за хмарою прогриміло,
Принахмурилась земля.
Вітру теплого пориви,
Дальній грім і дощ деколи…
Зеленіючі лани
Зеленішою під грозою.
Ось пробилася з-за хмари
Синій блискавки струмінь –
Полум’я білий і летючий
Окаймил її краю.
Частіше краплі дощові,
Вихором пил летить з полів
І громові гуркоти
Всі сердитей і сміливіше.
Сонце ще раз взглянуло
Спідлоба на поля –
І в сяйві потонула
Вся ворушка земля.
Федір Тютчев

Під час грози

Раптово небо прорвалось
З холодним полум’ям і громом!
І вітер почав криво і навскіс
Качати сади за нашим будинком.

Мутна завіса дощу
Заволокла лісові дали.
Шматуючи морок і борознячи,
На землю блискавки злітали!

І хмара йшла, гора горою!
Кричав пастух, металося стадо,
І тільки церква під грозою
Мовчала побожно і свято.

Мовчав, замислившись, і я,
Звичним поглядом споглядаючи
Зловісний свято буття,
Знічений вигляд рідного краю.

І все розколювалася вись,
Плач лунав колыбельный,
І стріли блискавок всі неслись
У простір тривожний, безмежний.
Микола Рубцов

Гроза в горах

Якийсь привид блідий, бурхливий,
В сивому плащі заціпенівши,
Як в тихий ставок, в політ лазурний
Дивиться, на димний хмар сівши.
А в димних клубах молньи точить
Дробящий млат на ребрах гір.
Громовим гуркотом регоче
Краснобородый, рудий Тор.
Гуде удар по ковадлу.
І хмар, спалахнувши, загримів.
І на скелю понісся дальній,
Змеясь, пучок огнистого стріл.
В провал летить граніт розбитий
І глухо гупає на дні,
І з вільним виттям вихор неситий
Тумани крутить у височині.
Андрій Білий

Ти, гроза, гроза, а ми один за одного тримайся.
Приказка

Ах, гроза-єгоза, блискавок руді очі

Вірші про грозу для дітей

Веселка

В небі грім, гроза.
Закривай очі!

Дощ пройшов. Трава блищить,
В небі веселка варто.

Мерщій, мерщій
Вибігай з дверей,
По траві
Босоніж,
Прямо в небо
Стрибком.

Ладушки, ладушки!
По веселці, по райдужці,
За кольоровий
Дузі
На одній
Нозі.
Вниз по веселці верхом
І на землю шкереберть!
Самуїл Маршак

Грім гримить на всю округу…

Грім гримить на всю округу.
Грому ради — рівне одному.
З тріском, з гуркотом гримить
Так, що все навколо тремтить…
Ну і тріск! Ось це грім!
Ох, гроза! Пожежа колом:
Так блисне навколо раптом яскраво.
Від грози на небі жарко!
Грім народ дякував:
Грім прохолоду подарував.
Роман Сеф

***

Погуляти гроза вирішила,
Грім з ланцюга вона спустила.
Грім гримить, гримить, гримить.
Стрілка блискавки блищить.
Дощ летить вниз головою
І стукає по бруківці.
А за хмарою, а за хмарою
Ховає сонце жовтий промінь.
Женуть геть грозу всі діти.
Нехай ромашкою сонце світить.
Керстен Т.

***

Ах, гроза-єгоза,
Блискавок руді очі,
Дощ неголений і колючий
Бородою стирчить із хмар.
Бом! — по дахах – Тілі-бом! —
Босоніж гуляє грім.
А котячі горища
Продувають протяги.
А у собачій буді
Під віконцем у дворі
Набагато веселіше –
Вітер дме з щілин.
Лише на кухні за столом
І затишно, і тепло.
Вдома нам не страшний грім.
Добре мати свій будинок!
Царьов В.

Починається гроза

Починається гроза,
Потемніло в полудень,
Полетів пісок в очі,
В небі — спалахи блискавок.

Вітер тріпає квітники
На зеленому сквері,
В будинок увірвалися протяги,
Відчинилися двері.

Сестри в кімнату скоріше —
Мами немає вдома.
Може маленький Андрій
Злякатися грому!
Спалахнула на небі пожежа,
Сосни зашуміли,
Сестри, немов сторожа,
Встали біля ліжка.

Але цілком спокійний брат —
Не помітив блискавок,
Ручки витягнув і радий
І лежить, задоволений.
Агнія Барто

***

Загримів на небі грім,
Здригається весь будинок,
Адже на вулиці гроза.
Я зажмурила очі.
Блискавки виблискують яскраво,
Вранці було дуже жарко.
Не можу зовсім я спати,
Краще сховаюсь під ліжко.
Ні, зовсім я не боягузка!
Просто посиджу там тихо.
Губська Н.

***

У небі щось гуркотіло,
Крапля на ніс мені впала.
Папа відразу мені сказав:
«Починається гроза!»
Я одягла новий плащ.
Ну давай же, хмаринка, плач!
Поливай мене дощем!
Мені все буде дарма.
Александрова М.

***

Там, де небо в край землі
Синню зачепилося,
Грізною важливості сповнена,
Хмара з’явилася.
Оглянулась поспішаючи…
Заворчала: «Жарко,
Значить я не дарма прийшла,
Мені дощу не шкода.»
І як вдарило грозою
Землю освіжаючи.
Крутять головою клени
Пил з листя змиваючи.
По дорозі, по полях,
Скаче дощ веселий…
Вимив шиї тополям,
Вимив сосновий бор.
Вимив парк і шкільний двір,
Воробйов на гілці,
Похилений паркан,
І… білизна сусідці.
Дощ дзвенів, грав, шмагав
Дзвінко і колюче
І раптово перестав…
Вилилася вся хмара.
Кандараков А.

Життя полягає не в тому, щоб перечекати грозу, а в тому, щоб танцювати під дощем…

Послухайте вірш «Гроза йде» Олени Сокур.

Запрошуємо вас почитати:
Музика Дощу… Вона прекрасна! Вірші про дощ
Загадки про дощ
Загадки про вітер