Куляста поверхню нашої планети є причиною нерівномірного розподілу потоку сонячних променів на поверхні Землі. Як наслідок, були сформовані природні зони материків, що відрізняються між собою за складом ґрунту, кліматичних умов, рослинного та тваринного світу.
Що являють собою материкові природні зони
Природна зона – це територія, для якої характерне певне співвідношення вологи і тепла. Оскільки сонце нагріває планету нерівномірно, клімат також не може залишатися на всіх ділянках Землі однаковим: особливо жаркий він біля екватора, і неймовірно суворий і холодний – у зоні полюсів.
В основі розподілу поверхні Землі на природні комплекси лежать теплові пояси:
- пояси вічного холоду (навколо полюсів);
- холодні;
- помірні;
- жаркий пояс біля екватора – загальний для двох півкуль.
Рис. 1. Теплові пояси Землі.
З цим же пов’язні і зміни складу грунту, флори і фауни природних зон. Назви природних комплексів зі схожим набором характеристик походять від переважаючого рослинного покриву. Скрижанілі арктичні пустелі змінюються безлесными тундрами, які поступаються місце тайзі і лісах. Лісові масиви поступово рідшає і переходять у безкраї степи, а потім – в пустелі. На екваторі і поблизу від нього знаходяться перемінно-вологі екваторіальні дощові ліси.
Найбільше природних зон розташовано в Євразії, а менше всього – в Антарктиді. Схожі між собою природні комплекси, у яких багато в чому збігається флора, фауна, грунт і клімат, знаходяться на території Північної Америки і Євразії.
Рис. 2. Природні зони Євразії – найрізноманітніші.
Особливості природних зон материків
Характерною особливістю природних комплексів є їх закономірна зміна, яка залежить від наступних факторів:
- Широтна зональність. Зони плавно переходять з однієї в іншу в широтному напрямку, тобто від полюсів у бік екватора.
- Меридіональна зональність. Зміна зон відбувається від океанів всередину материків.
- Висотна поясність. Яскраво виражена зональність при сходженні від підніжжя гори до її вершини.
Широтна зональність на Землі спостерігається лише на рівнинних ділянках і у районах помірно континентального клімату, а також на тих ділянках суші, де кількість атмосферних опадів змінюється в напрямку з півночі на південь. Територій, що відповідають цим умовам, зовсім небагато, а тому широтна зональність у своєму чистому вигляді спостерігається досить рідко.
Меридіональна зональність найяскравіше виражена на території Євразії, оскільки цей материк є найбільшим на планеті. У помірному поясі на західному узбережжі відбувається відносно рівномірний розподіл вологи, в той час як на східному узбережжі панує мусонна циркуляція, в результаті якої дощові сезони змінюються посушливими.
При просуванні вглиб материка західні лісові масиви змінялися лісостеповими зонами, степами і пустелями. При міру просування на Схід знову з’являється лісова зона, але вже іншого типу. Зі зміною клімату змінюється флора і фауна природних зон.
На Землі є материки, в яких зустрічаються ендеміки – певний вид тварин або рослин, що живуть тільки на цьому континенті. Приміром, найбільший в природі хижак – білий ведмідь – в природних умовах живе лише в снігові пустелі Арктики, а кенгуру можна зустріти тільки в Австралії. При цьому існує багато видів, схожих між собою. Наприклад, багато представників тваринного світу південно-американських та африканських саван мають багато спільних рис і лише незначні відмінності.
Рис. 3. Кенгуру – типовий ендемік Австралії.
Що ми дізналися?
У даній статті ми з’ясували, які особливості розміщення природних зон. Широтна зональність найяскравіше виражена на рівнинах з помірно-континентальним кліматом. Меридіональна зональність змінюється в залежності від віддаленості від океанів, а висотна поясність являє собою зміну природних зон по вертикалі.
Тест по темі
Нові тестыБудь в числі перших на дошці пошани
Сподобалася стаття? Допоможи проекту – тисни на кнопку, розкажи друзям:
