Буря мглою небо криє,
Вихори снігові крутячи;
Те, як звір, вона завоет,
Те заплаче, як дитя,
Те по покрівлі застарілої
Раптом соломою зашумить,
Те, як подорожній запізнілий,
До нас у віконце застукає.
Наша стара халупка
І сумна і темна.
Що ж ти, моя старенька,
Приумолкла біля вікна?
Чи бурі завываньем
Ти, мій друг, стомлена,
Або дрімаєш під жужжаньем
Свого веретена?
Вип’ємо, добра подружка
Бідної юності моєї,
Вип’ємо з горя; де ж гуртка?
Серцю буде веселіше.
Заспівай мені пісню, як синиця
Тихо за морем жила;
Заспівай мені пісню, як дівиця
За водою вранці йшла.
Буря мглою небо криє,
Вихори снігові крутячи;
Те, як звір, вона завоет,
Те заплаче, як дитя.
Вип’ємо, добра подружка
Бідної юності моєї,
Вип’ємо з горя; де ж гуртка?
Серцю буде веселіше.
Слухати вірш «Зимовий вечір». Ось як це вірш читає Ігор Кваша.
Романс на вірші А.с. Пушкіна «Зимовий вечір». Виконує Олег Погудін.
Аналіз вірша А. С. Пушкіна «Зимовий вечір»
Вірш «Зимовий вечір» А. С. Пушкіна є класичним зразком пейзажної лірики. Написано під час заслання в родовому маєтку в Михайлівському. Самотні вечори поета прикрашав лише читання та спілкування з коханою нянею Аріною Родионовной. Один з таких вечорів описаний з фантастичною реалістичністю у творі «Зимовий вечір». Твір наповнений похмурим настроєм. Опис стихії природи передає метання волелюбного поета, за кожним кроком стежили в засланні.
Композиція
Вірш складається з чотирьох строф. У першій відразу ж читач бачить буйство снігової стихії. Поет передає шаленство зимового бурана, стукіт вітру у вікно. Дуже яскравий опис стихії передають слухові та зорові образи: звіриний виття, дитячий плач. Всього кількома словами автор малює в уяві читача вечірню стихію: «Буря мглою небо криє…»
Велика кількість дієслів додає картині високу динаміку, відчувається рух одночасно в різних напрямках. Буря шаленіє, крутить вихори, шарудить соломою, виє, плаче. Стихія за межами будинку відокремлює поета від зовнішнього світу, що виражає основний його настрій безсилля перед обмеженнями опальної посилання.
Друга строфа протиставлена за настроєм першої. Тут вже зображено тепло домашнього вогнища і затишок, створений нянею. Час ніби зупинився, і розвитку подій немає. Це виражено у зверненні до няні, яка приумолкла біля вікна. Душа поета просить розвитку подій, тому він просить няню якось розвіяти тишу і умиротворений спокій біля вогнища.
У третій строфі Пушкін, захоплений динамічним буйством стихії за вікном, намагається якось пожвавити спокій біля вогнища. Відчуваються метання молодої душі поета, якій більше до вподоби динаміка за вікном, ніж зупинилося час у хаті і на засланні. Будь-яким способом Олександр Сергійович намагається захопити няню, яку називає «доброї подружкою бідної юності моєї». Автор визнає, що посилання для нього нестерпна, пропонуючи Аріні Rodionovne випити «з горя». Поет просить няню заспівати народні пісні, щоб хоч якось розвеселити душу.
Четверта строфа повторює початок першої та третьої строф, об’єднуючи події разом, приводячи до спільного знаменника протиставлені один одному буйство бурі і метання душі поета.
Розмір
Твір написано четырехстопным хореем з перехресною римою. Даний ритм, дуже популярний у той час, як не можна краще підходить для відображення важкої ходи стихії, похитування заснувшей няні.
Образи і засоби художньої виразності
Самий вражаючий образ вірша — буря. Вона уособлює бурхливу світське життя за межами посилання, по якій так сумує молодий поет. Похмурими важкими фарбами зображено стихія за допомогою уособлень («як звір, вона завоет», «заплаче, як дитя», соломою зашумить, застукає). Майстерно переданий образ стихії за допомогою порівнянь: буря, як звір, як подорожній.
Спокійний добрий образ няні переданий теплими словами. Це «добра подружка», «мій друг», «моя бабуся». З любов’ю та турботою автор малює образ одного з найближчих людей свого дитинства, запитуючи, чому вона замовкла і чим стомлена. Як і в дитинстві, Пушкін просить няню заспівати для заспокоєння душі.
Невипадково Аріна Родіонівна асоціюється з народним творчістю, піснями про синицю за морем або дівчину, що вранці по воду йшла. Адже саме з вечірніх оповідань і пісень няні взяли початок всі пушкінські казки, поеми та народні сюжети. Образ няні поет малює світлими епітетами: добра подружка, стане серцю веселіше, бідна юність.