М. Ю. Лермонтов. Вірш «Смерть поета». Текст, аналіз, слухати

М. Ю. Лермонтов. Вірш «Смерть поета». Текст, аналіз, слухати

Отмщенье, государ, отмщенье!
Паду до ніг твоїх:
Будь справедливий і вбивцю покарай,
Щоб страта його у пізніші століття
Твій правий суд потомству сповістила,
Щоб бачив лиходії в неї приклад.

Загинув поет!- невільник честі —
Пал, обмовлений мовив,
З свинцем у грудях і жадобою помсти,
Поникнув гордою головою!..
Не винесла душа поета
Ганьби дріб’язкових образ,
Повстав він проти думок світла
Один, як раніше… і убитий!
Убитий!.. До чого тепер рыданья,
Порожніх похвал непотрібний хор
І жалюгідний лепет оправданья?
Долі здійснився вирок!
Не ви ль спершу так злобно гнали
Його вільний, сміливий дар
І для потіхи роздмухували
Трохи затаївся пожежа?
Що ж? веселіться… Він мук
Останніх винести не міг:
Згас, як світоч, чудовий геній,
Зів’яв урочистий вінок.

Його вбивця холоднокровно
Навів удар… рятунку немає:
Порожнє серце б’ється рівно,
В руці не здригнувся пістолет.
І що за диво?… здалеку,
Подібний сотням втікачів,
На ловлю щастя і чинів
Закинутий до нас по волі долі;
Сміючись, він зухвало зневажав
Землі чужу мову і звичаї;
Не міг щадити він нашої слави;
Не міг зрозуміти цього мить кривавий,
На що він руку піднімав!..

І він убитий — і взято могилою,
Як той співак, невідомий, але милий,
Видобуток ревнощів глухий,
Оспіваний їм з такою дивовижною силою,
Уражений, як і він, безжалісною рукою.

Навіщо від мирних млості і дружби простодушної
Вступив він у цей світ заздрісний і задушливий
Для серця вільного і полум’яних пристрастей?
Навіщо він руку дав наклепникам нікчемним,
Навіщо він повірив слів і пестощів помилковим,
Він, з юних років постигнувший людей?..

І колишній знявши вінок — вони вінець терновий,
Повитий лаврами, наділи на нього:
Але голки таємні суворо
Підмічали славне чоло;
Отруєні його останні миті
Підступним пошепки насмішкуватих невігласів,
І помер він — з марною жагою помсти,
З досадою тайною обманутих надій.
Замовкли звуки дивних пісень,
Не лунати їм знову:
Притулок співака похмурий і тісний,
І на устах його друк.

_____________________

А ви, гордовиті нащадки
Відомою підлістю прославлених отців,
Пятою рабскою поправшие уламки
Грою щастя скривджених пологів!
Ви, жадною юрбою варті в трону,
Свободи, Генія і Слави кати!
Таитесь ви під сению закону,
Перед вами суд і правда — все мовчи!..
Але є й божий суд, наперсники розпусти!
Є грізний суд: він чекає;
Він не доступний дзвону злата,
І думки, і справи він знає наперед.
Тоді даремно ви вдастеся до злословью:
Воно вам не допоможе знову,
І ви не змиєте всією вашою чорною кров’ю
Поета праведну кров!

Вірш «Смерть поета» Читає Микола Бурляєв. Давайте послухаємо цей вірш.

Аналіз вірша Михайла Юрійовича Лермонтова «Смерть поета»

Під впливом якогось події написаний вірш?

Вірш написано під впливом звістки про несподівану і безглуздої смерті А. С. Пушкіна. Подія настільки вразила молодого Лермонтова, що відразу ж була написана перша частина вірша, яка швидко розійшлася серед знайомих.

Твір читали, а заучували напам’ять, незважаючи на несхвалення офіційних властей. Тому що простий склад і животрепетна тема, що сколихнула вищий світ, робили його незабутнім. Трохи пізніше з’явилася остання частина вірша, высмеивающая гордовитих нащадків.

Вірш засуджує позицію високопоставлених осіб, виправдовували дії вбивці Пушкіна, також таврує ганьбою суспільство, залишило в самоті талановитого поета, игнорировавшее його позицію. У творі наближені імператора угледіли заклик до революційних заворушень, тому молодий поет був засланий на Кавказ.

«Смерть поета» залишається найпершим безсмертним осмисленням великої ролі творчості Пушкіна для Росії і її народу, який звернув увагу на споконвічно російська мова в противагу модному в світлі захоплення іноземними мовами. Саме пушкінський мова стала основою і зразком для поетів наступних століть.

М. Ю. Лермонтов. Вірш «Смерть поета». Текст, аналіз, слухати

Композиція і жанр

Вірш чітко поділяється на дві частини. У першій автор описує трагічну смерть талановитого поета. Лермонтов, який вважав Пушкіна своїм учителем, дуже емоційно висловлюється про натовпі, в якій бачить вище суспільство. Молодий поет засуджує наклепників, вовлекших Пушкіна в мерзенну плітку, осыпающих його градом дрібних образ. Саме із-за поганих чуток, на які зреагував Пушкін дуеллю, з’являється вираз «невільник честі».

Лермонтов палко засуджує вбивцю, який навіть не розумів, на кого піднімає руку. Окрема строфа присвячена мотивації Дантеса і його ролі у цій трагедії. В якості вбивць він викриває і вищий світ, оградившийся від Пушкіна глузуванням, пихою і байдужістю, виставили напоказ його особисте життя, яку талановитий поет змушений був захищати честь на дуелі.

Лермонтов глибоко уважавший талант А. С. Пушкіна, проводить паралель між трагічною подією і смертю Христа. Настільки звеличує автор загиблого поета, підкреслюючи його чистоту і честь, багатогранний талант і гаряче серце.

Друга половина вірша присвячена зверненням до нащадків, не здатним оцінити геній загиблого поета. Молодий Лермонтов звертається до наближеним государя, називаючи їх катами генія. Автор загрожує вбивцям Божим судом, який неупереджений і непідкупний. Навіть він не допоможе наклепникам змити кров’ю поета праведну кров.

Образи і стежки

Центральний образ твору – загинув поет. Його автор зображує трагічні, світлих фарбах. Героїчна сутність Пушкіна – в його сміливості протистояти всьому суспільству, його чистої душі і гарячому серці. У рядках про Пушкіна відчувається глибока повага до ліричного генія і велика скорбота про втрату таланту такої величини. В очах Лермонтова поет – чудовий геній, мученик і чистої душі людина.

На противагу загиблому поетові вищий світ зображений в криваво-чорних тонах. Автор твору застосовує насмішки і сарказм в зображенні натовпу наклепників, придворних підлабузників, ставилися зневажливо й насмішкувато до позиції Олександра Сергійовича, байдуже спостерігали його смерть. Лермонтов викриває і засуджує їх вигуками, риторичними питаннями.

Твір наповнений хльосткими саркастичними епітетами: голки таємні, глузливі невігласи, пятою рабскою, досадою тайною, чорною кров’ю, праведною кров’ю.

Виразні метафори дозволяють передати трагічну суть події: з свинцем у грудях, на ловлю щастя і чинів, на устах його друк.

Також Лермонтов часто використовує у творі гіперболи, висміюючи наклепників, порівняння і запам’ятовуються перифрази (жадною юрбою варті в трону, Свободи, Генія і Слави кати!)

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: