Анна Ахматова. Вірші про війну

Анна Ахматова. Вірші про війну

Біда до Ахматової не прийшла одна. Війна застала поетесу в Ленінграді, де вона поралася по звільненню сина з-під арешту. Саме в цей страшний час вірші полилися «суцільним потоком», де вона описувала тяжкі події тих років. У роки Великої Вітчизняної війни її вірші перепліталися з подіями російсько-японської війни і революції 1917 року.

Ганна Андріївна не тільки тоді писала вірші, але й нарівні з усіма жителями охороняла Шереметьєвський палац, шила мішки під пісок, якими обкладали пам’ятники, виступала на радіо. І потім, в евакуації постійно писала про Ленінграді та його мешканців.

Наша добірка віршів про війну Анни Ахматової: коротких, які легко навчаються, для школярів та дорослих.

Ленінград салютує собі!

Анна Ахматова. Короткі вірші про війну

Клятва

І та, що сьогодні прощається з милим,
Нехай біль свою силу вона переплавить.
Ми дітям клянемося, клянемося могил.
Що нас скоритися ніхто не змусить!
Липень 1941

Переможцям

Ззаду Нарвські ворота,
Попереду була тільки смерть…
Так радянська йшла піхота
Прямо в жовті жерла «Берт».
От про вас і напишуть книжки:
«Життя своє за други своя»,
Невигадливі хлопчини —
Ваньки, Васьки, Олешки, Гришки, —
Онуки, брати, сини!

27 січня 1944 року

І в січневої ночі, беззвездной,
Сам дивуючись небувалої долю,
Повернений з смертної безодні,
Ленінград салютує собі.

In memoriam

А ви, мої друзі останнього призову!
Щоб вас оплакувати, мені життя збережена.
Над вашою пам’яттю не стыть плакучою вербою,
А крикнути на весь світ всі ваші імена!
Та що там імена!
Адже все одно — ви з нами!..
Всі на коліна, все!
Багряний хлинув світло!
І ленінградці знову йдуть крізь дим рядами —
Живі із мертвими: для слави мертвих немає.
Серпень 1942

Голосіння

Ленінградську біду
Руками розведу,
Сльозами не змию,
В землю не зарою.
Я не словом, не докором,
Я не поглядом, не натяком,
Я не пісенькою найманої,
Я не похвальбой нескромно
___________
А земним поклоном
У зеленому полі
Пом’яну…

***

Враже прапор
Розтане, як дим,
Правда за нами,
І ми переможемо
Липень 1941

Очей не зводжу з горизонту…

Очей не зводжу з горизонту,
Де мятели танцюють чардаш…
Між нами, мій друже, три фронти:
Наш і вражий і знову наш.
Я боялася такої розлуки
Більше смерті, ганьби, в’язниці.
Я молилася, щоб смертної муки
Удостоїлися разом ми.

А смерті боятися не треба, і слова цього боятися не треба. У житті є багато такого, що набагато страшніше, ніж смерть.
Анна Ахматова

Анна Ахматова. Вірші про війну

Година мужності пробив на наших годинниках

Вірші Ахматової про війну для школярів короткі, які легко навчаються

Мужність

Ми знаємо, що нині лежить на вагах
І що відбувається нині.
Година мужності пробив на наших годинниках,
І мужність нас не покине.
Не страшно під кулями мертвими лягти,
Не гірко залишитися без даху над головою,-
І ми збережемо тебе, російська мова,
Велике російське слово.
Вільним і чистим тебе пронесемо,
І онукам дамо, і від полону врятуємо
Навіки!
Лютий 1942

Важливо з дівчатками попрощалися…

Важливо з дівчатками попрощалися,
На ходу цілували мати,
У все нове вбралися,
Як в солдатики йшли грати.
Ні поганих, ні хороших, ні середніх…
Всі вони по своїх місцях,
Де ні перше ні, ні останніх…
Всі вони опочили там.
1943

З літака

На сотні верст, на сотні миль,
На сотні кілометрів
Лежала сіль, шуміла ковила,
Чорніли гаї кедрів.
Як в перший раз я на неї,
На Батьківщину, дивилася.
Я знала: це все моє —
Душа моя і тіло.
Білим каменем той день зазначу,
Коли я про перемогу співала,
Коли я перемозі назустріч,
Обганяючи сонце, летіла.

І весняного аеродрому
Шелестить під ногою трава.
Будинки, будинки — невже вдома!
Як все нове і як знайоме,
І така в серці знемога,
Солодко паморочиться голова…
В свіжому гуркоті травневого грому —
Переможниця Москва!
Травень 1944

Треба, щоб душа закам’яніла,
Треба знову навчитися жити.
Анна Ахматова

Анна Ахматова. Вірші про війну

Дивиться з усіх вікон — смерть…

Вірші Ахматової про війну 1941-1945

Коли хоронять епоху

Коли хоронять епоху,
Надгробний псалом не звучить.
Кропиві, чертополоху
Прикрасити її належить.
І тільки могильники хвацько
Працюють, справа не чекає.
І тихо, так, Господи, тихо,
Що чути, як час іде.
А після вона випливає,
Як труп на весняній річці,
Але матері син не впізнає,
І онук відвернеться в тузі.
І хиляться голови нижче.
Як маятник, ходить місяць.
Так ось — над загиблим Парижем
Така тепер тиша.

Птахи смерті в зеніті стоять

Птахи смерті в зеніті стоять.
Хто йде виручати Ленінград?

Не галасуйте навколо — він дихає,
Він живий ще, він все чує:

Як на вологому балтійському дні
Сини його стогнуть уві сні,

Як з надр його крики: «Хліба!»
До сьомого неба доходять…

Але безжальна ця твердь.
І дивиться з усіх вікон — смерть.

І варто скрізь на годинах
І піти не пускає страх.

Справа розкинулися пустирі

Справа розкинулися пустирі,
З давньої, як світ, смужкою зорі.
Зліва, як шибениці, ліхтарі.
Раз, два, три…
А треба всім ще галочий крик
І помертвелого лик місяця
Зовсім ні до чого виник.
Це — з життя не тієї, й не тієї,
Це — коли буде вік золотий,
Це — коли закінчиться бій,
Це — коли я зустрінуся з тобою.
29 квітня 1944

Велика слава, знеславлення — все мною пройдено і стану однакові, два кінця жезла або палиці, названої життям або долею.
Анна Ахматова

Анна Ахматова. Вірші про війну

Ти знову стала могутньою і вільної, країна моя!

Анна Ахматова. Вірші про Велику Вітчизняну війну до сліз

Пам’яті Валі

Щілини в саду вириті,
Не горять вогні.
Пітерські сироти,
Детоньки мої!
Під землею не дихається,
Біль свердлить скроню,
Крізь бомбардування чується
Дитячий голосок.

Постукай кулачком — я відкрию.
Я тобі відкривала завжди.
Я тепер за високої горою,
За пустелею, за вітром і спекою,
Але тебе не зраджу ніколи…
Твого я не чула стогону.
Хліба ти у мене не просив.
Принеси ж мені гілку клена
Або просто травинок зелених,
Як ти минулої весни приносив.
Принеси ж мені жменьку чистою,
Нашої невської студеної води,
І з головки твоєї золотистою
Я криваві змию сліди.

Минуло п’ять років — і залікувала рани…

Минуло п’ять років — і залікувала рани,
Жорстокою завдані війною,
Моя країна, і росіяни поляни
Знову повні студеної тишею.
І маяки крізь морок приморської ночі,
Шлях указуя моряку, горять.
На їх вогонь, як у дружні очі,
Далеко з моря моряки дивляться.

Де танк гримів — там нині мирний трактор,
Де вив пожежа — пахне сад,
І за изрытому колись тракту
Автомобілі легкі летять.

Де ялин покалічені руки
Волали до мщенью — зеленіє ялина,
І там, де серце нило від розлуки, —
Там мати співає, гойдаючи колиску.

Ти знову стала могутньою і вільної,
Країна моя!
Але живі назавжди
В скарбниці пам’яті народної
Війною испепеленные року.

Для мирного життя юних поколінь,
Від Каспію і до полярних льодів,
Як пам’ятники спалених селищ,
Встають громади нових міст.
Травень 1950

Вірші, навіть самі великі, не роблять автора щасливим.
Анна Ахматова

Пропонуємо почитати вірші про війну інших авторів:
Роберт Рождественський. Вірші про війну
Едуард Асадов. Вірші про війну
Булат Окуджава. Вірші про війну
Муса Джаліль. Вірші про війну
Ольга Берггольц. Вірші про війну
Костянтин Симонов. Вірші про війну

Послухайте одне з найвідоміших віршів про війну Анни Ахматової «Мужність». Читає Ольга Остроумова.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь