Звільнення села від окопалися фашистів | Історичний документ

Ешелон увійшов у прифронтову смугу. Всюди сліди недавніх боїв: спалені танки, розбиті і перевернуті вибухами знаряддя, остови автомашин, зрита земля і згарища… Літають роєм загучало небо, і по ешелону хвилями прокотилося:

— Повітря! Повітря!

Точно вихором вимів людей з вагонів. По розбитій булыжной дорозі підтюпцем бігла гніда в упряжці. Стукала на вибоїнах віз, гриміли термоси з їжею. Солдат водою підганяв коня, квапився десь сховатися. Вже над станцією нудно і з надривом вили «юнкерси». Через хвилину над самими головами завило так, що у вухах задзвеніло. Глухий удар, ще і ще…

Бомби серією лягали за вагонами. Здригнулася, хитнулася під ногами земля, і все потонуло в гуркоті і трісці. Ешелон окутался димом і вогнем. У проміжках між вибухами долинало шалений стрекотіння зеніток.

— Ось і зустрілися з війною,— сказав Іванов, підлеглий Лапушкіна, коли вони всім відділенням прямували до місця збору.

У небі вже було тихо. Крізь дим і сморід сліпо світило сонце. Тріщали від вогню вагони, гуло полум’я. Відділення наздогнало взвод, і молодший сержант Лапушкін, крокуючи повз дымившей і пахло тротилом воронки, побачив розкидані термоси і розкиданий пшенный концентрат. Трохи осторонь валявся остов вози з вцілілої передньою віссю, на якій злегка покачивалось колесо з розбитим ободом…

На наступний день Лапушкін вперше побачив поранених, в поту і кіптяви солдатів, кожного зі зброєю в руках, сичачи, над колоною блискавками пролітали снаряди «катюш». Била артилерія, точно молотобійці, натужно гахали міномети, а попереду частили кулемети. Звідти долинало приглушене відстанню «ура».

«Вчора бачив сліди боїв, а сьогодні чую саму Другу світову війну і, може бути, вступлю в бій,— думав молодший сержант Лапушкін. — Зустрінуся обличчям до обличчя з тими, хто сіє на моїй землі смерть і розорення, хто позбавив мене і Тимка батька… Зустрінуся і помщуся».

Він щільніше притиснув до плеча гвинтівку, відчув, як защеміло в грудях, і ненависть, ніби кипить кров, підступила до серця.

Звільнення села від окопалися фашистів | Історичний документ— Треба в що б то не стало відновити зв’язок з батальйоном,— все ще сипя, сказав командир молодшому сержанту, поправляючи смужку бинта на шиї. І, обвівши пальцем невелике коло на карті, додав: — Шукайте приблизно ось в цьому районі.

Лапушкін і радист негайно попрямували туди, де догораючими вогнищами гриміли бої. На сайті доріг вони відшукали загубився батальйон, який, осідлавши шляху відступу ворога і стримуючи його шалений опір, сам ледве не опинився в оточенні.

— Командир вимагає зв’язку,— сказав Лапушкін командиру батальйону — енергійній, але смертельно втомленому капітану.
— Рація розбита, а зв’язних на насипу накриває вогнем.
— Єфімов,— покликав молодший сержант свого напарника,— рацію — капітану.

І ось вже в старому напівзруйнованому бліндажі пролунали слова, повні надії і радості:

— «Шапка»! «Шапка»! Я — «Кінь», я — «Кінь»! Прошу вогника по квадрату п’ять.
— A-а, відшукалися безвісти зниклі! — почули вони у слухавці знайомий, приглушено-хрипкий голос. — Тримайтеся, вогника підкинемо і самі підійдемо.

Капітан кинув погляд па радиста, коротко і владно наказав:

— Залишаєшся з рацією в бліндажі. Берегти як зіницю ока! А ми — наверх, танки на підході…

У вільний час, коли Лапушкін, який повернувся у свій взвод, змивав з особи пил і бруд, рядовий Волгін непомітно прикріпив до його гімнастерці польові відзнаки сержанта і акуратно склав її на колоду. Лапушкін, скінчивши вмиватися, походив вздовж колоди, понишпорив очима, запитав:

— Де моя гімнастерка?
— А ти одягай цю, не скромнічай. Наказ вже зачитано, так що вітаємо. Може дочекаємося, лейтенантом будеш,— жартував Волгін, подаючи гімнастерку.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: