Звільнення Румунії | Історичний документ

Карпати — це велика гірська система в південно-східній Європі. Вона починається біля чехословацького міста Братислави і закінчується біля так званих Залізних воріт на річці Дунай, довжина її, таким чином, становить 1500 кілометрів. Карпати нагадують величезну дугу, що охоплює Угорщину, Австрію, Чехословаччину.

Нам належало подолати частина цієї гірської системи — Східні Карпати, спуститися на Трансільванське плато і увірватися в Угорщину, яка все ще не бажала выпрягаться з військової колесниці гітлерівської Німеччини.

Ми, жителі Татарії, рівнинний народ. Чи То тому, то тому, що гори мають якоїсь невідомої чарівною силою, вони справляють на нас ні з чим не порівнянне враження. Голі вершини, на яких відпочивають хмари; гостроверхі скелі, немов би выстреленные з надр землі невідомою силою; кучерява зелень лісів на схилах; величні сосни і модрини, гордо возносящие себе до неба; озера, відображають у своїй бездонній синяві застиглі навколо на сторожі гори, — все це з першого погляду полонить тебе, змушує радісно битися серце, прискорює біг крові в жилах, розширює груди. В горах відчуваєш себе вільно, вільно, як ніде в іншому місці. І це не хвилинне відчуття.

Однак гори, як і річки, для солдата серйозну перешкоду. Він би на війні з задоволенням обійшовся без них. Доріг, стежок в горах — раз-два та й усе, та й ті вже оседланы ворогом. А ворог сидить над головою і бачить кожен твій рух, а ти його не бачиш. Битися в таких нерівних умовах нелегко.

Але не з такого тіста виліплені гвардійці, щоб пасувати перед труднощами. 27 серпня з отриманням наказу ми розгорнули корпус фронтом на захід і рушили на штурм Карпат. Однак перед цим у всіх полках і батальйонах були створені штурмові групи. Вони просто необхідні в гірській війні. Скажімо, основні сили рухаються до перевалу. Німецькі та угорські війська зустрічають нас сильним вогнем. І ось тут-то штурмові групи, зробивши обхід, без доріг і стежок подолавши, здавалося б, неприступні кручі, як сніг на голову звалилися ззаду на засів на перевалі ворога.

Наші бійці з перших днів гірської війни почали проявляти дивну, неймовірну витривалість, кмітливість, мужність. Ось лише один з прикладів.

Солдати артилерійського полку 53-ї стрілецької дивізії під проливним дощем втягли на своїх плечах гармати і снаряди на саму вершину гори Сандор. А висота її ні багато, ні мало 1639 метрів. Уявляю, наскільки були приголомшені німці й угорці, коли мало не з-за хмар на їх батареї, сильно затримували нас, посипалися снаряди, розносячи їх в пух і прах.

Подолавши шалений опір німецьких гірських стрільців і угорських полків, ми за 17-18 днів через Онтузский перевал перетнули Карпати і вийшли на Трансильванське плато. Частини нашого корпусу підняли прапори свободи над румунськими містами Брецку, Геленица, Тиргу-Сукаеск, Ковасна, Тиргу-Муреш.

Після оволодіння містом Тиргу-Муреш і форсування річки Мурешул ми змогли просунутися лише на якийсь десяток кілометрів. Прагнучи перегородити нам шлях на ріку Тису і Будапешт, противник організував тут крепчайшую оборону. Використовуючи вигідні позиції, він намагався знекровити нас за допомогою авіації і нескінченних артналетов. Так, тільки в ніч на 8 жовтня гітлерівці зробили на передню лінію і в глибину оборони корпусу 18 артналетов, по наших позиціях було випущено більше трьох тисяч снарядів і хв.

Було ясно як день: лобовим ударом тут нічого не доб’єшся. Тому я попросив у командувача армією генерала Шумілова дозволу обійти позиції гітлерівців з півночі і вдарити їм у тил.

— Добре. Тільки як слід заткніть фланги, — відповів командир.

Маневр виявився успішним. Вночі частини корпусу фланговими ударами вибили противника з кількох населених пунктів. Над гітлерівцями виникла загроза оточення. Тому вони почали поспішний відступ. А наші 53-я і 6-я дивізії кинулися переслідувати їх. Але не довго довелося гнати ворога. Прийшов наказ із штабу армії, згідно з яким 6-я повітряно-десантна дивізія перейшла в розпорядження 61-го стрілецького корпусу 40-ї армії, 53-я дивізія передала свою смугу наступу 6-ї Орловської стрілецької дивізії. 25-й гвардійський корпус разом з усією 7-ї гвардійської армії перекидався від румунського міста Тиргу-Муреш в Угорщину — до міст Дьома, Эндред.

Так завершилася наша боротьба за визволення Румунії від фашистського ярма. Битви на румунській землі показали, що наше ратну майстерність піднялося ще вище, що особовий склад корпусу глибоко усвідомлює випала на його частку високу місію визволителя народів. На підтвердження останнього положення наведу такий факт. Під час Ясси-Кишинівської операції, в дні найзапекліших битв 1089 офіцерам і солдатам корпусу були вручені партійні квитки і кандидатські картки.

Звільнення Румунії | Історичний документ

Особовий склад корпусу був вправі пишатися успіхами на румунській землі. З боями пройдено 450 кілометрів. Знищено 117 танків і самохідних гармат, 25 бронетранспортерів, 97 знарядь, 493 кулемета, 8 літаків супротивника. Захоплено у ворога 20 танків, 103 автомашини і безліч іншого військового майна.

Таким чином, на дорогах війни зроблений ще один крок вперед, ми витримали ще одне нелегке випробування.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: