Одразу після зустрічі нового, 1944 року корпус отримав наказ до наступу. Другого Українського фронту на цей раз належало звільнити Кіровоград, міста Ново-Українку, Первомайськ, форсувати річку Південний Буг, а частиною сил сприяти Першого Українського фронту в розгромі противника в районі Звенигородка — Канів,
Звільнення Кіровограда було покладено на 5-ю і 7-ю гвардійські армії. Операція планувалась таким чином: 5-я армія спільно з 7-м механізованим корпусом обходить місто з північно-заходу, а 7-я армія разом з 18-м танковим корпусом роблять те ж з південно-заходу. На оточення і повний розгром супротивника відводилося всього два дні.
Звільнення Кіровограда наше командування надавало дуже велике значення. Чому? Справа полягала в наступному. Гітлер все ще тішив себе надією перекинути радянські війська, форсировавшие Дніпро. При здійсненні його задумів велику роль повинні були зіграти Кіровоград та зосереджені навколо нього сили. Це зрозуміло. Кіровоград був важливим стратегічним пунктом. Великий вузол залізничних і шосейних доріг, він захищений сильно пересіченою місцевістю і водними перешкодами, являв собою природну фортецю, яка відкривала перед фашистським командуванням великі шанси на знекровлення наших військ, підтягування резервів і перехід до контрнаступу. Радянське командування, природно, не могло не враховувати ці обставини. Тому і був відданий наказ в найкоротший термін опанувати містом.
Судячи за даними розвідки, нашої армії протистояли 376-я піхотна і 2-я авиадесантная дивізії гітлерівців.
На оперативній глибині противник тримав 3-ю танкову дивізію, окремі частини 13-ї та 14-ї танкових дивізій, 161-ю і 293-ю піхотні дивізії, один полк 355-ї піхотної дивізії; крім того, на Умані зосереджувалася танкова дивізія СС «Велика Німеччина».
Та все ж перевагу в силах було за нами. Наша армія перед настанням отримала поповнення і тепер по людських ресурсах була сильнішою протистоїть нам противника в три рази, а по артилерії — у чотири.
Основний удар командарм вирішив нанести на правому крилі армії — силами 33-го і 25-го гвардійських корпусів. На основі його плану ми почали готуватися до операції.
У ході наступальних дій, особливо в зимових умовах, величезне значення мають узгоджені дії різних родів військ і сусідів. Тому під час підготовки до операції ми приділяли велику увагу питанням взаємодії і взаємодопомоги. Зокрема, спостережні пункти загальновійськових командирів створювалися з таким розрахунком, щоб у них могли без перешкод працювати представники доданих корпусам і дивізіям артилерійських, авіаційних і танкових частин. Заздалегідь була розроблена єдина схема вогню, намічені орієнтири, об’єкти артилерійських і бомбових ударів. Була узгоджена єдина сигналізація.
… Ранок 5 січня. До початку артилерійської підготовки залишається дві години. Дзвонить командарм.
— Як там у вас справи?
— Все в порядку. Полиці, артилеристи, танкісти — на місцях. Чекаємо сигналу.
— Бажаю успіхів. Починайте точно в зазначений час. Упевнений: гвардійці впораються зі своїми завданнями.
— Не підведемо, товаришу командир!
Після розмови з М. С. Шуміловим я в свою чергу зателефонував командирів дивізій. Всі вони вже перебували на спостережних пунктах. За моїм годинником звірили час.
На Україні, особливо на Правобережжі Дніпра, не буває особливо суворих зим. Сильні морози тут — рідкісне явище, сніг лише тонким покривалом лягає на землю. Дуже часті відлиги з густими туманами, з моросящими дощами.
Ранок 5 січня видався сирим і туманним. Для артилеристів така погода — суще покарання. Однак справа є справа, треба працювати. І коли по телефонних дротах до позицій долинули слова командувача артилерією генерал-майора Миколи Сергійовича Петрова: «Десять хвилин на дев’яту. Час!» — потужний залп вщент розніс тишу. По ворожих позиціях било 1700 знарядь. П’ятдесят хвилин тривала артилерійська підготовка. Заключним акордом цього «концерту» пролунав п’ятихвилинний артналет на передню лінію ворога і залп гвардійських мінометів — прославлених «катюш». І відразу рвонулися вперед танки Ротмистрова, під їх прикриттям пішла піхота.
Однак розколоти оборону гітлерівців виявилося нелегко. Назустріч атакуючим противник кинув велику кількість танків і піхоти.
У зустрічному бою верх бере майстерність, винахідливість, рішучість. Наші гвардійці в численних сутичках з ворогом не раз показували, що цих якостей їм не позичати. Так сталося і цього разу. Ось лише кілька прикладів їх умілих дій.
В лавах атакуючих біжить з ручним кулеметом в руках солдатів Лазарєв. Гітлерівці відкривають шалений вогонь. Наші змушені притиснутися до землі. Лазарєв лежачи видивляється зручну позицію для установки кулемета. Неподалік, на невеликому горбку, чорніє кущ. Лазарєв швидко повзе до нього. Звідси позиція гітлерівців як на долоні. Моментально виготовивши кулемет, він натискає на спусковий гачок. Понад двадцять солдатів і командував ними офіцер залишаються лежати на землі після його влучних черг. Ворог починає відкочуватися. Лазарєв схоплюється і, тягнучи за собою товаришів, кидається вперед.
Взводу гвардії старшого лейтенанта Н. А. Твирова з 27-ї танкової бригади було дано завдання відкрити в німецькій обороні проходи для нанесення танкового удару. За сигналом «вперед» п’ять «тридцятьчетвірок», здіймаючи снігові вихори, кинулися в атаку. Легко подолана перша лінія траншей, залишилася позаду друга. На підходах до третьої лінії опір ворога різко посилюється. Гітлерівці займають дуже зручні позиції: попереду танків — мінне поле, зліва — глибокий яр, праворуч — пагорб, за ним знову яр. Ні праворуч, ні ліворуч обходів немає.
Командир взводу наказує одному з екіпажів рухатися через мінне поле. Решта отримують вказівку підтримувати сміливців гарматним і кулеметним вогнем. Танк успішно долає перші метри мінного поля. Екіпажі інших чотирьох танків, затамувавши подих, стежать за його просуванням. Раптом — сніп полум’я, гуркіт вибуху. Танк дзиґою крутиться на одній гусениці і застигає. Що робити? Позаду вже підходять танки бригади, їм потрібні проходи!!
У шлемофонах звучить наказ командира взводу: «Посилити вогонь! Слідкуйте за мною!» Твиров відкриває люк, стрімголов скочується на землю і повзе на мінне поле. Сталося так, що гітлерівці на цій ділянці не закопали міни, а просто розкидали по землі, сподіваючись, що їх замете снігом. А снігу випало мало, смертоносні міни лежать буквально перед очима. Старший лейтенант одну за одною знешкоджує їх, відкидає в бік. Услід йому повільно просувається танк…
Нарешті, один прохід відкритий! Натхнені прикладом командира, на мінне поле повзуть ще кілька людей з екіпажів інших танків. До моменту початку атаки основних сил 5-ї гвардійської танкової армії через мінне поле було пророблено вісім проходів. Сталеві машини, пройшовши з ним, обрушилися на ворога.
В той день наш корпус звільнив села Плавні, Ново-Андріївку. Наступ тривав і вночі. Ворог був викинутий з сіл Покровське, Рыбчино, Любонадеждинское.
7 січня корпус з ходу форсував річку Інгул і, вийшовши на південь Кіровограда на лінію Холодний Ключ — Калмыковка — Губовка, відрізав противнику шляхи відходу на південь. До цього часу частині 33-го корпусу нашої армії та з’єднання 5-ї гвардійської армії вже увірвалися в Кіровоград і зав’язали вуличні бої з запекло чинили опір противником. Вони завершилися 8 січня звільненням Кіровограда. Увечері того ж дня в небо столиці нашої батьківщини зметнулися вогні ще одного переможного салюту. Верховний Головнокомандувач оголосив військам корпусу подяку, на стягах 72-й, 81-й гвардійських дивізій заблищали ордена Червоного Прапора. Наставала на правому крилі корпусу 409-я стрілецька дивізія отримала найменування «Кіровоградської».
Наступальні операції тривали до 12 січня. Ми звільнили ще 22 населених пункти. Але гітлерівське командування ніяк не хотіли примиритися з втратою Кіровограда. Воно подтягивало з району Кривого Рогу та інших південних областей нові сили, маючи намір повернути собі місто. Однак Військова рада армії вчасно розгадав задуми ворога і наказав закріпитися на досягнутих рубежах з тим, щоб відбити контрудари фашистських військ. Гвардійці з честю впоралися з цим нелегким завданням: запеклі, що тривали три дні атаки гітлерівців не принесли їм ніяких результатів, через позиції гвардійців до Кіровограду не пройшов жоден ворожий танк, ні один солдат.
На зайнятих позиціях ми залишалися до початку березня.