Працездатних чоловіків і жінок, яких прямо з ешелонів не посилали в газові камери, заганяли на дезінфекційну станцію. Там їх чекало перше потрясіння, після якого багато хто вже ніколи не могли оговтатися. І чоловікам і жінкам остригали волосся, потім у них відбиралися буквально всі речі, а натомість видавалося старе ганчір’я. На психіку людей діяло грубе звернення есесівців, процедура наколювання номерів та метушня, що панувала на дезінфекційної станції.
Ми пам’ятаємо, як були приголомшені, коли після нашого прибуття в Освенцим, в листопаді 1942 року, нам накололи на руках номери. Тоді ми ще не знали, що таке Освенцим, але сам факт, що люди позначаються не стираемыми номерами, викликав важкі передчуття. Через кілька днів один із старих освенцимских в’язнів сказав нам, що мова йде про «номер телефону на небі».
Новачки отримували або цивільне плаття з кидаються в очі червоними смугами на спині і з боків, або смугасту тюремну форму. Цю одяг, очевидно, носили вже багато, так як все було розірване й брудне.
Дані про кожну укладену записувалися у великий формуляр з багатьма графами.
Цією справою займалася команда в’язнів, що носила назву «політичні писарі». В команді було двадцять чоловік, і кожен з них знав якийсь європейський мову. У жіночих таборах реєстрацією займалися аналогічні жіночі команди.
Потім на лівій руці кожного укладеного накалывался номер. Той же номер був позначений на трикутнику тканини, який укладеного зобов’язували пришивати до лівого рукава і до штанів або спідниці з правого боку. Колір трикутника означав характер «злочину», а буква на ньому — національність ув’язненого. Червоний трикутник носили політичні в’язні, тобто люди, підозрювані у підпільній діяльності, заручники і так далі. Зелений трикутник мали насамперед професійні злодії або люди, інтерновані з міркувань державної безпеки.
Зеленим трикутником були прикрашені вбивці, злодії, грабіжники, шахраї, моральні виродки. З них есесівці і вибирали активістів. В останні роки існування табору «зелених» одягнули у форму есесівців і більшість з них спрямували на боротьбу проти партизанів. Чорний трикутник був у тих, хто відмовлявся працювати. Чорний трикутник у німця означав, що він, насамперед, картяр, злодій, контрабандист або браконьєр.
Ув’язнені не німецької національності отримували чорний трикутник за відмову від роботи і саботаж. Фіолетовий трикутник був ознакою тлумачів біблії, яких есесівці називали «небесними блазнями». У дусі свого навчання вони відкидали застосування зброї і передбачали кінець світу.
Біркенау, в таборі смерті!» Того, хто не міг або не хотів розуміти цього, били.
Новачків били також і деякі ув’язнені, свідомість яких було розбещене фашизмом. Вони безмірно пишалися тим, що давно живуть в таборі, і постійно твердили, що, коли вони прибули в табір, там було ще гірше.
«Тепер у Біркенау рай»,— говорили вони.
Люди, отруєні отрутою фашизму, були серед ув’язнених всіх національностей.
Зрозуміло, чому німецькі капо і старші по блокам жорстоко ставилися до в’язнів інших національностей, особливо євреїв. Вони прагнули довести своє німецьке походження і сподівалися своїм завзяттям заслужити розташування нацистів. Але чому вбивали і тиранили поляки поляків, французькі євреї французьких євреїв і польські євреї польських євреїв?
Головними причинами скаженого психозу, що веде до знищення людей і взаємної ненависті, були голод, брак політичного виховання, обмеженість кругозору й отрута фашизму.
Прояви безмежного егоїзму і прагнення зберегти своє життя, хоча б ціною життя іншого досить часто зустрічалися серед політично відсталих ув’язнених, які не розуміли, що таким шляхом вони лише зміцнюють фронт есесівців проти в’язнів. Розпалюваний нацистами націоналізм був досить дієвим зброєю, спрямованою проти ув’язнених.
В карантинному таборі новачки отримували особливо мало їжі, менше, ніж ув’язнені в інших таборах.
Через кілька тижнів новачки переходили з карантинного табору ВПа в основний чоловічий табір Bild і потрапляли там у робочі команди, де на їх долю випадала найважча робота і де ними командували найжорстокіші капо.