Десь далеко попереду ще лунає гул бою. Лижний загін виходить на рубіж, звідки він повинен повернути в бік і продовжувати шлях у тилу противника.
Загін перебудовується. Попереду йдуть розвідники. За ними — підполковник Райнберг з невеликим головним загоном. А вже за ними йдуть бойові порядки батальйону. Тихо люди ковзають по скрипучему снігу. Шум бою залишається в стороні. На сході починає виникати блякла смуга неба. Підполковник подовжує крок. Треба поспішати.
Розвідники доповідають, що попереду, в невеликій зоні, протягнуто вісім ліній зв’язку. Мабуть, вони ведуть до німецького штабу. Дуже заманливо перерізати дроти, позбавити супротивника зв’язку.
— Дроти не чіпати! — наказує підполковник. — Себе не виявляти.
Від бійця до бійця наказ передається по загону.
Люди вже рухаються на висоті. Ще здалеку можна розрізнити на білому снігу чорні обриси большака Насва — Локня. На большаке жвавий рух. Наш наступ розбурхало ворожий тил. Машини мчать взад і вперед. Багато возів. У Насву, мабуть, поспішає німецьке підкріплення.
Що робити? Непомітно перетнути большак, очевидно, неможливо. Вв’язатись у бій — безглуздо. Чекати вигідного моменту — те ж саме.
Напружену думку підполковника переривають три постріли в тилу загону. Колона зупиняється. Підполковник посилає комсорга з’ясувати, хто і чому стріляв.
Виявляється, що на лижників наскочив їхав поруч з невеликою дорозі на санях німецький обозник.
Інцидент цей недоречно, але підполковник мовчить. Три окремих пострілу в цій метушні можуть і не викликати ніяких підозр.
Але як діяти далі? На сході небо стає все більш бляклим, а до Монаково ще далеко. Підполковник йде на ризик. Іншого виходу немає. Він викликає до себе командирів рот.
— Вийдете на дорогу, построитесь в колону по три. Автомати — під маскхалати. Форсованим маршем до мети!
Офіцери на хвилину губляться. В першу мить такий крок здається необачним. Але потім вони розуміють сенс ризику.
— Дійте! — додає підполковник в знак того, що розмову закінчено. Офіцери один за іншим козиряють, повертаються кругом і повертаються до ротам.
Через кілька хвилин лижний загін вже виходить на большак. Райнберг, спокійний і суворий, очолює колону.
Починається зухвалий марш в тилу противника по дорозі, забитої машинами, возами і пішими солдатами.
Все це в основному рухається назустріч колоні. Машинам, які йдуть без вогнів, колона поступається дорогу, приймаючи в бік. Вози і піші поступаються дорогу колоні. Занадто рішучий крок лижників, щоб затівати з ними суперечки про переваги на дорозі і правила руху.
Колона безперешкодно рухається вперед. Встигнуть! Встигнуть вчасно дійти до Монаково. Несподівана подія схвилювала і розсердило підполковника.
Назустріч мчать чотири вантажні автомашини. Колоша без команди поступається дорогу, одне відділення приймає праворуч, інша — ліворуч, один — праворуч, інша — ліворуч. Водіям машин і в голову не приходить, що ці солдати в маскхалатах тут, у глибокому тилу — радянські гвардійці!
Машини вже майже минули колону, коли хто-то все ж не витерпів. Лунає кілька автоматних черг, і машини зупиняються. Останнє, правда, робиться без шуму, але і ці зопалу, необачно випущені автоматні черги можуть нашкодити, насторожив в селі німців.
Райнберг прискорює крок.
Назустріч колоні лижників йде легкова машина. Знову колона поступається дорогу, але на цей раз машина зупиняється сама. З неї виходить комендант села. Начальник гарнізону послав його з’ясувати, хто стріляв. Але він так і не ставить свого питання. Замість доповіді своєму начальству німцю доведеться відповісти на питання радянського підполковника і розповісти, які сили зосереджені в селі, як розташовані вогневі точки.