Зрадники захопленої Калуги | Історичний документ

З твору Ковальчука Георгія

Пам’ятається, тривога йшла за тривогою… Німці були недалеко від міста… День і ніч лунала гарматна канонада, і зрідка шалений німецький снаряд залітав у місто… Жителі йшли в навколишні села, села, лише б не бачити всіх тих жахів, якими так рясніє війна. При таких умовах пішов у село і я… я Прожив у селі кілька днів. Одного разу, йдучи по дорозі, побачив швидко їде в колимазі червоноармійця. Порівнявшись зі мною, він вказав рукою туди, на захід, і сказав лише одне слово: «Німці.» Німці…

У грудях моєї ніби щось обірвалося і якийсь невимовно важке почуття опанувало мною. Мимоволі я повернув назад і побрів назад у село. Довго не міг я заснути цієї ночі, а назавтра, зібравши вузли, ми пішли назад у місто, т. к. гарматна стрілянина вщухла. Увійшовши в місто, я побачив вперше у своєму житті німецького солдата. Він сидів у кузові автомашини і заводив патефон, який встиг вже у когось відняти. Озираючись по сторонах, я дійшов до свого будинку… На дитмайданчику, що знаходиться поруч з нашим будинком, розташувалися німці. Вони відчували себе господарями і різкими, лающими голосами перегукувалися між собою.

Зрадники захопленої Калуги | Історичний документ

Вранці ми вийшли зі схованки і пішли додому, а я не пішла. Потім бачу, що народ тягне все, і сказала одній жінці — вона несла мішок борошна,— а я й кажу: «Як вам не соромно грабувати!» А вона і каже: «Я зараз покличу офіцера, він тобі покаже!» Я кажу: «Ну і що ж, я не боюся! За брата, за дядька нехай і мене вб’ють.»

Я прийшла додому, дивлюсь: мама плаче, я запитала: «Мама, ти що плачеш?» А мама і говорить: «Ніночка, чума ця клята взяла у нас два крісла, буфет розламали на дрова і твій портфель взяли з книгами.» Я стала мамі говорити про цю жінку, а мама каже, що вона жінка, напевно, поцупила борошно для того, щоб зустріти цих бандитів.

Ми при цих собак жили дуже погано, голодували, вони нам дали тільки горілої пшениці і тільки всього. Коли увійшла наша визволителька Червона Армія, то ми були дуже раді, ми стали жити добре, нам стали давати хліба, цукру, печива і варення. Ми, діти, дуже раді, що товариш Сталін про нас піклується.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь