6 липня 1943 року, 8 годині 30 хвилин. Йшов другий день битви на Курській Дузі. З-за протилежного високого берега Північного Дінця показалися лави ворожих бомбардувальників. Літакам ніби й не було ніякого діла до нас. Монотонно гудучи, вони ряд за рядом високо пролітали над нашими головами кудись далі. Але ми-то знали: через хвилину-іншу бомбардувальники зроблять крутий розворот, підуть на зниження, і весь смертоносний вантаж, що міститься в бомбових відсіках, з пронизливим виттям і свистом скоро впаде на нас.
Так, скоро почнеться бомбардування. Ось вже перший ешелон літаків, зробивши розворот, кинувся вниз, на нашу передню лінію. Запрацювали всі установки 5-ї зенітної дивізії полковника Кудряшева, але ворожі бомбардувальники, не звертаючи уваги на вогонь, стрімко наближалися в нашу сторону. Ось вже відкрилися люки відсіків, і на позиції один за іншим повалилися довгасті чорні туші фугасок. Над передньою лінією здибилася земля і заходила ходором вся округа.
Літаки пішли, а замість них на позиції гвардійців обрушилася вогненна лава артилерії. Протягом півгодини ні підняти голови, ні розрізнити що-небудь навколо себе було неможливо. Ось де було справжнє пекло!
Зазвичай перед боєм парторги й комсорги підрозділів доводили завдання до кожного бійця. Так було і в батальйоні капітана А. А. Бельгина. Парторг Сушков рано вранці провів збори комуністів і комсомольців. Було прийнято рішення: «Займаних позицій не залишати. Ні кроку назад».
Після артилерійської і авіаційної підготовки на оборону батальйону пішли близько 100 танків. За танками наступав полк піхоти. Бомбардувальники безперервно бомбили передній край оборони батальйону.
Бельгинцы по-гвардейски зустріли ворожу атаку. З флангу їх підтримували воїни батальйону В. М. Разгильдиева. Отримавши відсіч, німецькі танкісти стали розгортати танки. Цього тільки й чекали бронебойщики. Два танки застигли на місці.
Залишивши на полі бою 13 підбитих і спалених танків, сотні трупів, гітлерівці відкотилися на вихідні позиції.
Капітан Бельгії, вставши на бруствер траншеї, крикнув:
— Молодці, гвардійці! Так будемо воювати і далі!
Після додаткової артилерійської і авіаційної підготовки танкам вдалося прорвати передній край. Вони «прасували» траншеї, маючи намір передавити гусеницями радянських воїнів. Ворог поливав зміцнення горючою сумішшю, спалював вогнеметами. Земля горіла. Танки рушили в глибину оборони. Гітлерівці вважали батальйон знищеним. В атаку пішла піхота супротивника.
— Гвардійці! — крикнув комбат Бельгії. — Трощіть, бийте фашистів!
Ожили окопи. Влучними чергами воїни примусили залягти атакуючих. Поле бою покрилося ворожими трупами. Противнику і на цей раз не вдалося зайняти оборону бельгинцев.
Зв’язок з командиром полку була перервана. Але бельгинцы регулярно отримували накази від командира полку майора в. І. Давиденко через зв’язкового сержанта Сергія Зоріна. Сержант десятки разів поповзом пробирався через ворожі ланцюга, доставляючи командиру накази.
При повторній ворожої атаки смертю хоробрих загинув командир батальйону капітан Андрій Антонович Бельгин. За рубежу оборони пронісся бойовий заклик парторга Сушкова:
— Товариші, помстимося фашистським нелюдам за життя коханого комбата!
Ворог і на цей раз був відкинутий в початкове положення. Коли на траншеї бельгинцев знову навалилися танки, бійці батальйону, як і раніше, сміливо вступили в єдиноборство з ними. Вони підпалили ще сім танків. Підбив Два танки бронебойщик Абдуллін, а Ганна, зайшовши збоку, підпалив важкий «тигр».
Терплячи невдачі, ворог кидав у бій все нові і нові сили. Десятки танків, прорвавшись до траншей батальйону, знову почали прасувати окопи. Командир першої роти капітан Ільясов І. в. прийняв на себе командування батальйоном і в складній обстановці продовжував керувати боєм.
У розпал битви парторг Сушков перебував у тій роті, де гітлерівцям вдалося вклинитися в бойові порядки. Сушков мобілізував весь особовий склад на відбиття ворожої атаки. Становище було відновлено. У період короткого затишшя за вказівкою парторга санітари винесли з поля бою поранених, надали їм медичну допомогу і тимчасово вкрили в найближчих бліндажах.
Противник знову пішов в атаку. Ворог вирішив знищити батальйон, який займав вигідну висоту. З балки біля Крутого Лода на бойові порядки батальйону рушили танки, за ними йшла піхота. Кільком танкам вдалося вийти в тил ротам. Відсікаючи піхоту, воїни батальйону переходили в контратаки, нав’язуючи рукопашний бій. У момент жаркого бою один «тигр» попрямував на бліндаж, де лежали 28 поранених бійців і офіцерів.
«Смерть одного в ім’я порятунку двадцяти восьми», — подумав Сушков.
Заклавши за пояс протитанкову гранату, він кинувся під танк, який негайно був охоплений полум’ям.
Поранені були врятовані.
Протягом доби ворог 13 разів атакував оборону батальйону. Воїни знищили 30 танків, винищили два батальйони піхоти. Бельгинцы з честю виконали гвардійську клятву — не пропустили ворога через оборонні позиції.
Командувач армією генерал Шумілов говорив у ці дні про бельгинцах:
«Серед багатьох імен героїв ім’я командира гвардійського батальйону Бельгина і його бійців залишаться в нашій пам’яті як символ гвардійського мужності, доблесті і найбільшого самопожертви. Зневажаючи смерть, гвардійці Бельгина ні на крок не відійшли від займаних позицій».
Подвиг батальйону Бельгина під Білгородом увійшов в історію Великої Вітчизняної війни як один з чудових подвигів, здійснених радянськими воїнами в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Капітан Андрій Антонович Бельгії разом із загиблими друзями з почестями похований у селі Нікольському.
За ці бої весь склад батальйону нагороджений орденами і медалями Радянського Союзу, а самому батальйону, наказом вищого командування, дали назву «Героїчний батальйон».