У період другої світової війни гітлерівці всупереч чітко визначеними положеннями міжнародного права самим злочинним чином піддавали дискримінації певні категорії військовополонених аж до їх повного фізичного винищення.
Дискримінація ця полягала в диференційованому поводженні з полоненими в залежності від того, представником якої «раси» був той чи інший полонений, яка була його національна чи державна приналежність (в останньому випадку мався на увазі соціальний устрій держави), в якому роді військ він служив, був це чоловік або жінка і як він вів себе після полону (не повставав проти полону, намагаючись втекти з нього).
Зазначені критерії застосовувалися в різний час і в різній мірі. У той час як, наприклад, у відношенні певних категорій радянських військовополонених дискримінація і вбивство були заплановані ще до нападу на СРСР і здійснювалися з першого дня війни, дискримінація і вбивство військовослужбовців деяких спеціальних формувань противника, прибегавших нових методів боротьби, стали практикуватися або незабаром після їх появи (командос), або тоді, коли гітлерівці втратили колишнє перевагу в цій області (парашутисти). Деякі дискримінаційні критерії були введені в пізніші періоди війни (вбивство втекли нерадянських військовополонених на рубежі 1943-1944 років).
Як же виглядає проблема дискримінації у відношенні військовополонених у світлі міжнародного права? Пункт 2 статті 4 Женевської конвенції 1929 року говорить:
«Відмінності в змісті військовополонених допускаються тільки в тих випадках, якщо вони засновані на відмінності їх військових звань, стану фізичного і психічного здоров’я, професійних здібностей, а також на відмінності статі».
Вищенаведена норма права встановлює, таким чином, принцип рівноправності в поводженні з усіма категоріями військовополонених. З нього абсолютно чітко випливає, що не можна поводитися з військовополоненими гірше (піддавати їх дискримінації) по ознакам національності, раси, віросповідання, належності до роду військ і т. д.
Конвенція допускає відхилення тільки в бік поліпшення обігу (наприклад, щодо офіцерів, жінок, осіб зі слабким здоров’ям або професійно обдарованих).
Особливими привілеями користувалися «фольксдейче» всіх категорій незалежно від їх державної приналежності.
Серед бельгійців виділяли фламандців — за рахунок валлонців; серед французів — бретонців і т. д. особливим привілеєм було масове звільнення з полону вищеназваних категорій полонених (але це не відносилося до англійцям і американцям). Расово-політичні мотиви цього явища цілком очевидні.
Дискримінація щодо радянських військовополонених, знищення комісарів, комуністів, командос, парашутистів і полонених жінок являли собою безпрецедентне попрання прав деяких категорій полонених (не кажучи вже про їх фізичне знищення), сформульованих у наведеній статті Женевської конвенції 1929 року.
До цієї категорії дискримінованих і знищуваних ставилися також полонені євреї.