Офіцер Радянської Армії Ілля Опанасович Остапенко ніколи не був військовополоненим, хоча і опинився (беззбройних!) в руках гітлерівського вермахту і в результаті цього був убитий з-за рогу фашистськими катами. Виконуючи наказ свого командування, капітан Остапенко, охороняється здавна усталених військовими звичаями і чіткими нормами міжнародного права, перейшов лінію фронту як парламентера, щоб передати німецькому командуванню ультиматум про капітуляцію.
У момент виконання отриманого ним останнього бойового завдання капітан Остапенко був старшим пропагандистом політвідділу 316-ї двічі Червонопрапорної Темрюкской стрілецької дивізії. Викладач німецької мови на цивільній службі, він овдовів під час війни. Батько двох дітей, людина з сивіючою головою, серйозний і чуйний, усіма шанований і улюблений офіцер, він пройшов славний бойовий шлях від Кубані до Будапешта. І тут, 28 грудня 1944 року, він отримав від начальника політвідділу дивізії полковника Шведова наказ очолити від імені Радянського командування групи парламентерів з трьох осіб, якій доручалася спеціальна місія з передачі ультиматуму командуванню оточених німецьких військ у Будапешті.
Капітан Остапенко був схвильований, коли йому передали звістку про майбутню йому місії. У цьому немає нічого дивного: він знав, що від успіху або провалу його місії залежить доля тисяч людей. А може бути, і просто по-людськи він — фронтовик і боєць, звик йти на ворога зі зброєю в руках, — відчував себе трохи скуто тепер, коли йому треба було йти в саме лігво ворога беззбройним, збереженим лише освяченої тисячоліттями традицією недоторканності парламентера і положень міжнародного права.
Ультиматум Радянського командування про капітуляцію німців ґрунтувався на безнадійному становищі, в якому опинилася велика гітлерівська угруповання на південній ділянці Східного фронту в результаті потужного і переможного настання радянських військ. 26 грудня 1944 року Будапешт і перебував у ньому 180-тисячний гарнізон були замкнені в залізне кільце. Виходячи з гуманних міркувань і прагнучи запобігти марна кровопролиття, а також і руйнування угорської столиці, Радянське командування вирішило послати до німців парламентера з пропозицією про капітуляцію. Йому належало передати німецькому командуванню пакет з ультиматумом.
В ніч з 28 на 29 грудня 1944 року в районі Будаерш, під Будапештом, радянські польові радіостанції тричі передали в ефір повідомлення про те, що 29 грудня о 12.00 радянський парламентер перейде лінію фронту і попрямує до німецьких позицій. Парламентером призначений капітан Остапенко, а супроводжувати його будуть перекладач лейтенант Орлов і старший сержант Горбатюк з мегафоном.
29 грудня об 11.30 на ділянці шосе Будаерш — Буда з радянської сторони був припинений вогонь з усіх видів зброї, але навряд три радянських парламентера піднялися на весь зріст, як по ним був відкритий вогонь німецьких ручних кулеметів і полетіли гранати. Це повторилося ще раз. Лише на третій раз гітлерівці припинили вогонь, і рівно в 12.00 Горбатюк, розмахуючи білим прапором, разом з обома офіцерами вийшов на шосе, і всі троє попрямували до німецьких позицій.
Після свого повернення лейтенант Орлов так описав подальший хід подій:
Ще один інцидент з тієї ж категорії злочинів мав місце в 1945 році, перед самою капітуляцією гітлерівської Німеччини — в Чехословаччині, в місцевості Гавличков Брід. Штабс-капітан Сула разом з супроводжували його офіцером попрямував на місцевий аеродром, щоб від імені чехословацької армії обговорити умови капітуляції німецького гарнізону. Обидва чеських офіцера не повернулися. Після захоплення аеродрому було проведено розслідування, в результаті якого встановлено, що обидва парламентера разом з шістьма іншими липами були завлечены в госпіталь СС і там замучено на смерть. «Штабс-капітану Сулі був вирізаний мову, выколот очей і розрізана груди. З рештою надійшли подібним чином. У більшості з них були вирізані статеві органи». Цей факт був підтверджений документами та фотографіями, представленими Суду народів в Нюрнберзі.