Злочини німців проти французьких генералів | Історичний документ

В ході останньої війни Німеччина здійснила ряд підлих злочинів стосовно вищих офіцерів армій антигітлерівської коаліції. Найчастіше ці злочини скоювалися в концтаборах, але іноді і поза ними.

Мотиви злочинів були самими різними. Найбільш частими були спроби «вилучення» дійсних або передбачуваних керівників підпільних організацій руху Опору, а також позбавлення їх можливості з’єднатися зі своїми бійцями арміями.

Нерідкі були випадки, коли такі вбивства були актами репресій або помсти. При всьому тому в з’ясуванні низки цих випадків є значні труднощі через відсутність документальних даних, що не дозволяє нам остаточно встановити, які ж були справжні мотиви кожного конкретного вбивства. Тому ми повинні обмежитися поки реєстрацією самого факту вбивства, залишаючи з’ясування мотивів майбутнього.

Доля майже всіх жертв гітлерівського «нового порядку» в основному складалася однаково: це було відкрите нехтування основних принципів міжнародного права і звичаїв війни.

Вищі офіцери армій антигітлерівської коаліції передавалися в руки катів з апарату безпеки третього рейху, потім їх відправляли в концентраційні табори і там убивали — таємно чи відкрито, але без звинувачення, без суду, по-фашистськи. Прагнучи замести сліди злочинів, гітлерівці чинили з цією категорією полонених, як і з мільйонами інших жертв: після розправи вони спалювали їхні трупи.

Саме так, наприклад, загинула група французьких генералів, кинутих під час війни гітлерівські концтабори. Частина їх була знищена, решта померли нібито «природною смертю».

Це були: генерал де Лестрен, убитий в Дахау, генерал Жоб, що загинув в Освенцімі; генерал Фрер, померлий в Штуттгофе; генерал Барді де Фурту, померлий в Нейенгамме; полковник Роже Массэ, померлий в Освенцімі.

В нелюдських умовах перебував генерал Вайян, якого як в’язня «ПН» [тобто в’язня, з яким належало вчинити відповідно зі спеціальним наказом «нахт унд небель» («морок і туман»)] кинули в страшну в’язницю в Эбрахе.

Про обстановку, яка панувала в цій тюрмі, свідчить, зокрема, той факт, що в камерах, розрахованих на 595 ув’язнених, в 1945 році «гостювало» 1400-1600 осіб одночасно. У в’язниці лютували голод і туберкульоз. Генерал Вайян, як і багато інші в’язні Эбраха, став жертвою нелюдського режиму і помер в цій в’язниці.

У двох випадках заздалегідь заплановане вбивство не відбулося. Жертвами повинні були стати маршал Вейган та генерал Жіро. В кінці 1940 року начальник гітлерівської розвідки і контррозвідки адмірал Канаріс на нараді, в якій взяли участь начальники відділів гітлерівської контррозвідки, зокрема начальник ІІ відділу (диверсії) генерал Лахузен, адмірал Бюркнер та інші, повідомив присутніх, що Кейтель вимагає від нього, щоб контррозвідка «вилучила» французького маршала Вейгана.

Приводом до цього замышляемому вбивства було побоювання, що перебував тоді в Північній Африці маршал міг разом з французькою армією, яка не потрапила в руки гітлерівців, створити в африканських володіннях Франції центр Опору і базу для загонів «Вільної Франції» і армій союзників.

Кейтель домагався, щоб вбивство Вейгана було скоєно агентами генерала Лахузена. Виступаючи в якості свідка на Нюрнберзькому процесі, Лахузен заявив, що ця вимога була з обуренням відкинуто всіма присутніми, особливо їм самим.

Канаріс ніби цілком поділяв цю думку і не дав наказу вчинити вбивство Вейгана. Через деякий час Кейтель у присутності Канаріса запитав Лахузена, що зроблено з цього питання.

На це Лахузен не міг відповісти прямо, що він не збирається виконувати такий наказ (інакше, як показав Лахузен на суді, він «не сидів би тут сьогодні»), а змушений був викручуватися за допомогою заяв, що справа це досить складне та важке, проте він, Лахузен, зробить все, що тільки можливо.

Злочини німців проти французьких генералів | Історичний документ

В результаті нічого так і не було зроблено. Інші, більш важливі події відвернули увагу Гітлера і Кейтеля, тому вони не піднімали питання щодо долі Вейгана. Справу було забуто. А коли через рік Вейган потрапив в руки гітлерівців і був доставлений в Німеччину, то у нього і волос з голови не впав!

Генерал Жіро був командувачем однієї з французьких армій. Влітку 1940 року він потрапив у полон до гітлерівців. 19 квітня 1942 року Жиро здійснив сміливий втечу з «генеральського» офлага, що знаходився у фортеці Кенигштейн (офлаг IVB).

Розлючений цим втечею, Гітлер наказав за всяку ціну піймати Жиро і знову посадити його в табір. Кейтель повторив цей наказ Канарісу, доручивши йому доставити екс-генерала «живим або мертвим».

Канаріс ніби просив Кейтеля звільнити контррозвідку від такої місії, через що задача була нібито перепоручена в СД. Одночасно через Лаваля намагалися вплинути на втікача, щоб він добровільно повернувся в полон.

«Місія СД» закінчилася невдачею. В помсту за провал операції «Густав» (гітлерівський шифр операції по затриманню Жиро) влади рейху відправили в Німеччину 17 членів сім’ї генерала, серед них його донька, пані Гранже, яка померла у засланні.

На Нюрнберзьких процесах (в тому числі і на процесі у справі головних гітлерівських військових злочинців) був розкритий ще один звірячий акт — убивство гітлерівцями генерала Месни.

Злочин це характерне тим, що воно до найдрібніших подробиць планувалося в різних інстанціях. Відповідальність за вбивство генерала Месни лягає на ряд органів і осіб з числа вищої ієрархії третього рейху — ОКВ, РСХА, міністр зовнішніх справ і т. д.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам