Частини 4-ої гвардійської дивізії у першій половині жовтня 1941 року форсували річку Чорну, зайняли Гонтову Липку і кинулися на Синявино. Здавалося, ще зусилля, і ми з’єднаємося з ленінградцями. Але тут сталося несподіване.
В ніч на 25 жовтня нам повідомили, що оперативна обстановка на Ленінградському фронті погіршилася. Фашисти перейшли в наступ на південь нас з метою прорвати наш фронт на річці Волхов і вдарити на Тихвин, перекрити єдину залізну дорогу, що зв’язує перевалочну базу на Ладозі, оточити Ленінград подвійним кільцем.
Наказано передати позиції і прибути на станцію Жигарево для відправки на станцію Тихвин. Була сформована оперативно-розвідувальна група на чолі з начальником розвідки полку. У цю групу включили мене і Раєвського. Іван Каракунов призначений командиром ізводу полку ППО.
Наша оперативна група, не чекаючи основних частин вирушила в Тихвин для зустрічі з представниками 4-ї армії, де належало уточнити район бойових дій.
Прибувши до Тихвин, ми дізналися, що противник захопив Будогощ і наближається до міста. Потрібно було терміново організувати оборону, але якими силами? Наші частини ще не прибули. Робочі батальйони, які готували оборонні рубежі, представляли масу втомлених, напівроздягнених людей, беззбройних, зовсім не знайомих з військовою справою, від 45 років і старше.
Нам вдалося переговорити з ними, коли разом з Раєвським ми верхи на конях об’їжджали місцевість, вибирали місце для вогневих позицій. Праворуч і ліворуч — волховские болота. А тут ще зовсім недоречно почалася відлига. Знайшли штабеля колод, які могли б знадобитися для споруди КП. Землянки тут рити було неможливо.
Пройшли добу, але ні один ешелон з військами на станцію не прийшов. Може бути, наші частини потрапили під бомбардування? Притулитися ніде — всі споруди розбиті. А нудний вітер з мокрим снігом не вщухає. Володя Раєвський намагається розвеселити нас жартами, примовками. То заспіває про челюскинцах, розповість випадок про солдата, який не розгубився, коли його запитали, чи не жарко в шинелі. Він відповів: «Так адже в ній знизу проріз є». Словом, усіляко намагалися відволіктися від похмурих думок.
Через деякий час Володя знайшов підвал з сіном, пічкою-времянки. Розташувалися, відігрілися — блаженство! Послали зв’язкового у тимчасове польове управління повідомляти свої координати. Відпочивши трохи, вирішили сходити до коменданта станції, запитати про наших ешелонах. Він відповів, що один з них розвантажується на роз’їзді, що на лінії Будогощ — Тихвин.
Німці прут вздовж дороги, іншого шляху немає — кругом болота. Вирішили почекати ще трохи, налагодили чергування. Через деякий час заскакує Раєвський і кричить: «Підйом! Ешелон прибув на чолі з комполку Кваком». Прибутку до нього, доповіли про виконану роботу. Він відправився в штаб 4-ї армії і наказав нам чекати вказівок, виставити бойова охорона. Ситуація склалася так, що полки дивізії розвантажилися, не досягнувши Тихвина. У місті паніка. Жителі їдуть хто на чому.
Повернувся Квак, наказав терміново налагодити телефонний зв’язок. Надійшли перші повідомлення з стрілецьких підрозділів.
3-й гвардійський полк перегородив шлях наступаючого ворога в районі роз’їзду № 3. Вступили в бій і інші полки дивізії. Тили відстали. Боєприпасів мало. Артилерійський вогонь слабкий. Противнику вдалося оточити два батальйону 3-го гвардійського полку. На виручку пішов батальйон на чолі з комполку Спленко.
Група розвідників і я верхи вирушили до штабу одного з полків. По дорозі вдалося замінити наших зголоднілих шкап на вгодованих, баских коней. Завидна добралися до хати, в якій розташовувався штаб. Відігрілися, попили окропу. Старший лейтенант Даниленко, який прибув сюди для організації запасного вузла зв’язку, познайомив з обстановкою. М’яко кажучи, справи наші не радували.
Важкі оборонні бої змінилися короткими контратаками, але становище дивізії з кожним днем погіршувався. Фашисти давили все сильніше. Якраз в дні 24-ї річниці Великого Жовтня наші війська здали Тихвин. Настрій, звичайно, відповідне. А тут ще геббельсовекая посилилася пропаганда, як ніколи.
Нас буквально закидали листівками. Врешті-решт це дало обернену реакцію. У контрнаступі бійці були нестримними, і 8 грудня звільнили Тихвин. Наша дивізія переслідувала противника вздовж залізниці. Фашисти залишили масу техніки, зброї, навіть поранених.
У 20-х числах грудня полки увійшли до Будогощ. Залізничне сполучення між Тихвином і Ладогою відновлено. Але нас чекало нове випробування. Морози посилилися, доходили до 45 градусів. А ми тільки почали одержувати зимове обмундирування. Відігрітися ніде: звільнені населені пункти німці спалювали дотла. Грілися по черзі біля походної кухні, окропом.
Бої розгорнулися в напрямку Кирішів, станції на лінії Новгород — Ленінград. Тут наш наступ охляв. Довелося перейти до оборони. Викопали в лісі землянки, побудували фронтову баню. Чи жарт півроку не милися!
Тільки перепочили, наказ: «Вперед!»
На марші піддалися бомбардуванню. Загинув командир другого дивізіону старший лейтенант Васильєв. Вольовий, мужній був командир.
Нарешті змінився і командир нашої батареї. Призначили старшого лейтенанта Шендрика Володимира Івановича. У нього характер хоча і не цукровий, але командиром він був дуже досвідченим.
Останній місяць 1941 року взагалі був насичений подіями. Ну, по-перше, тривав розгром фашистів під Москвою. Пам’ятаю, як раділи ми військову удачу під Єльнею. Московська битва вселило в нас нові сили.