Життя “відставних солдатів при Петрі | Історичний документ

Створюючи свою армію, Петро I зобов’язав солдатів і офіцерів служити безстроково, «до втрати сил», але він же подбав і про піклування тих, хто воювати вже не міг. Притулком для покалічених війною, для престарілих воїнів служили монастирі, богадільні.

Одруженим пропонували селитися у слободах поблизу монастирів. Але воїни потрапляли на монастирський кошт, не стаючи при цьому тягарем для обителі — Петро велів вільні чернечі вакансії заміщати лише відставними.

Але з часом всі вакантні місця у монастирях виявилися зайнятими, і уряд став шукати інші способи піклування старезних, хворих солдатів і офіцерів. Офіцерів, приміром, призначали до «нескладною» посадами за збирання провіанту, фуражу на армію, до опису і межеванию земель, а нижні чини з відставних отримували місця сторожів в колегіях і канцеляріях, де їм давали казенну квартиру, або переводилися на життя в гарнізони.

Вже в 1736 році на Волзі і Камі влаштовуються поселення відставних нижніх чинів, які не мають засобів до харчування. На кожну сім’ю уряд безоплатно, у «вічне володіння», відводив 20-30 чвертей землі, видавалася одноразова позичка в розмірі 5-10 рублів.

Обіцялися поселенцям ще й насіння на перші два роки їх хліборобської праці, від якого більшість солдатів або просто відвикли за час довгої служби, або взагалі не були з ним знайомі.

Для безпеки «від ворога і внутрішніх лиходіїв» відставним пропонувалося селитися слободами по 100 і більше дворів. У селищах слід було будувати церкви, а при них відкривати школи. У таких слободах могли селитися і офіцери, тільки земельні ділянки їм відводилися куди більш значні, ніж нижнім чинам.

Уряд вирішував таким чином відразу кілька проблем: по-перше, відставні самі дбали про своє житло і їжу, по-друге, діти відставних солдатів записувалися в службу, тобто природним шляхом армія поповнювалася.

Були й ще причини: солдат, знаючи, що, «вийшовши на пенсію», він отримає земельну ділянку і стане господарем, за розумом уряду, повинен був ставитися до служби в царському війську з більшою зацікавленістю, принаймні утримуватися від пагонів.

І ще уряд, створюючи такі слободи, піклувалася і про державної безпеки — «під час набігів степових інородців або при неприятельском нападі не токмо самі себе, але і інших охороняти і обороняти можуть». Для ефективності такої оборони поселенці навіть забезпечувалися старим, що вийшли з ужитку зброєю.

Життя відставних солдатів при Петрі | Історичний документ

Проте широко задумане захід не досягла бажаної мети, тому що мисливців їхати на Волгу і Каму влаштовувати своє господарство знайшлося небагато. У самому справі, не в старості ж, коли немає сил і тіло якщо і не знівечене в битвах, але болить від ран або від нажитих на тяжкій службі хронічних захворювань, приступати до вспахиванию цілини, намагатися годувати себе і свою сім’ю «від землі»?

Ось тому трохи знаходилося бажаючих перетворитися на схилі років у селян. І уряд, не чекаючи, доки з’являться добровольці-поселяни, починає вдаватися до примусових відправлень відставних в ті слободи. Тих, у всякому разі, хто був помічений «в дозвільному вагання».

А не мають даху над головою, безпритульних відставних та інвалідів справді було чимало. У 1761 році в одному урядовому розпорядженні говорилося, що «у Москві багато з відставних за ранами солдатів поневіряються по вулицях і просять милостині».

Указ велів таких волоцюг ловити. Але одними лише заборонами вирішити проблему залишилися не у справ солдатів було неможливо. Були, правда, богадільні, але всіх відставних вони не мали можливості прийняти.

Монастирі теж виявлялися притулком не цілком придатним: настоятелі, ігумени ремствували, кажучи, що обителі бідніють, віддаючи частину своїх коштів на користь відставних солдатів. До того ж, говорилося, ченцям доводиться «нахабства, предерзости, несходственные з чернечим чином, наглядати».

І в 1764 році вирішили в монастирі солдат не посилати, відправляти їх у міста (31 провінційне місто призначили для цієї мети), де відставні могли б жити «своїми будинками», отримуючи грошову платню-пенсіон. Гроші для цього взяли у тих же монастирів, як би замість звільнення їх від «солдатського постою».

А незадовго до введення цього заходу був заснований і перший в Росії інвалідний будинок в Казані, кам’яний, який наказувалося утримувати в такому порядку, як у європейських державах, а найпаче в Парижі такі містяться».

А ще для підтримки відставних і поранених заснували державну лотерею, де ціна квитка дорівнювала одному рублю, і, судячи з того, що виграш становив 25 тисяч рублів, можна уявити, які суми були зібрані по всій Росії для допомоги тим людям, хто їй служив.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь